45 закону україни про виконавче провадження

Закон України «Про виконавче провадження»

Стаття 38. Наслідки завершення виконавчого провадження

У разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв’язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

За заявою боржника державний виконавець видає йому додаткові копії постанови, вказаної у частині другій цієї статті, для її пред’явлення до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження для зняття арешту з майна.
(Стаття 38 в редакції Законів N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

(Статтю 39 виключено на підставі Закону N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

Стаття 40. Повернення виконавчого документа стягувачеві

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведено частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача;

2) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення, одержати певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника згідно з рішенням;

4) у разі якщо стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснює авансування витрат на проведення виконавчих дій, якщо їх авансування передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; (Пункт 4 частини першої статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

5) якщо в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо з’ясувати місцезнаходження боржника — юридичної особи, місце проживання боржника — фізичної особи (за винятком виконавчих документів, зазначених у частині першій статті 42 цього Закону), а також виконавчих документів, за якими мають бути стягнені грошові кошти чи інше майно, та інших виконавчих документів, які можуть бути виконані без безпосередньої участі боржника; (Частину першу статті 40 доповнено пунктом 5 згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003)

6) якщо у боржника відсутнє майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу, або майно, визначене виконавчим документом, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), і здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. (Частину першу статті 40 доповнено пунктом 6 згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Про наявність обставин, зазначених у пунктах 2-6 частини першої цієї статті, державний виконавець складає акт. (Частину друга статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законами N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

У разі повернення виконавчого документа з підстав, встановлених частиною першою цієї статті, стягувачу повертаються невикористані суми внесеного ним авансового внеску із звітом державного виконавця про його використання. (Частина третя статті 40 в редакції Закону N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Про повернення виконавчого документа і авансового внеску стягувачеві державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк. (Частина четверта статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

Повернення виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених пунктами 2-6 частини першої цієї статті, не позбавляє його права повторно пред’явити виконавчий документ до виконання в межах строків, встановлених статтею 21 цього Закону. (Частину п’ята статті 40 із змінами, внесеними згідно із Законами N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Стаття 40-1. Повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ та прийняття цієї апеляційної скарги до розгляду.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених пунктами 2-6 частини першої статті 40 цього Закону, повертається до суду або іншого органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.

Про повернення виконавчого документа державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк. (Частина третя статті 40-1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)
(Закон доповнено статтею 40-1 згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Стаття 41. Відновлення виконавчого провадження

Якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби.

За наявності обставин, передбачених частиною сьомою статті 80 цього Закону, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня надходження до державного виконавця відповідної заяви стягувача.

Про відновлення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову, копія якої не пізніше наступного дня надсилається до суду, який визнав незаконною постанову державного виконавця, сторонам, а також органу (посадовій особі), які видали виконавчий документ.
(Стаття 41 в редакції Закону N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

Стаття 42. Оголошення розшуку

У разі відсутності відомостей про місце проживання (знаходження) боржника за виконавчими документами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров’ю або у зв’язку з втратою годувальника, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини державний виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна боржника за виконавчими документами, зазначеними у частині першій, державний виконавець виносить постанову про розшук майна, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.

Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (знаходження) боржника чи місцем знаходження його майна, або за місцем проживання (знаходження) стягувача. Розшук громадянина-боржника, дитини та розшук транспортних засобів боржника здійснюють органи внутрішніх справ, а розшук боржника — юридичної особи, а також іншого майна боржника здійснює Державна виконавча служба. Постанова про розшук обов’язкова до виконання. (Частина третя статті 42 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Витрати органів внутрішніх справ, пов’язані з розшуком громадянина-боржника, дитини або транспортних засобів боржника, стягуються з боржника за ухвалою суду. Витрати, пов’язані з розшуком боржника — юридичної особи або іншого майна боржника, стягуються з боржника за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований. (Частина четверта статті 42 в редакції Закону N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

За іншими виконавчими документами державний виконавець може звернутися до суду з поданням про розшук боржника або дитини чи винести постанову про оголошення розшуку майна боржника за наявності письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати відповідно до цього Закону. В цьому випадку стягувач має право у судовому порядку вимагати від боржника компенсації витрат, пов’язаних з проведенням розшуку.

Незвернення державного виконавця до суду у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, а також постанова державного виконавця про відмову у розшуку майна боржника та постанова про стягнення витрат, пов’язаних з розшуком, можуть бути оскаржені до відповідного суду у 10-денний строк.

Стаття 43. Розподіл стягнутих з боржника грошових сум

З грошової суми (в тому числі одержаної від реалізації майна боржника), яка стягнута державним виконавцем з боржника, в першу чергу повертається авансовий внесок сторін та інших осіб на проведення виконавчих дій, в другу чергу компенсуються витрати Державної виконавчої служби на здійснення виконавчих дій, не покриті авансовим внеском сторін та інших осіб, у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір. Виконавчий збір стягується пропорційно фактично задоволеним вимогам стягувача. (Частина перша статті 43 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003)

Розподіл грошових сум у черговості, вказаній у частині першій цієї статті, здійснюється в міру їх стягнення. (Частина друга статті 43 в редакції Закону N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003)

Сума, що залишилася після повного виконання рішення, використовується на сплату штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. (Статтю 43 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003)

Сума, що залишилася після сплати штрафів, повертається боржникові. (Статтю 43 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003)
(Стаття 43 в редакції Закону N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

Стаття 44. Черговість задоволення вимог стягувачів

У разі недостатності суми, стягненої з боржника для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, ця сума розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості, встановленої цією статтею.

У першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги про стягнення з вартості заставленого майна. (Статтю 44 доповнено частиною другою згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

У другу чергу задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника. (Частина третя статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

У третю чергу задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами, після чого задовольняються вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, вимоги щодо виплати наданої адвокатами юридичної допомоги, виплати винагороди, що належить автору за використання його твору, відкриття, винаходу, промислового зразка, на які видано відповідні свідоцтва. Після повного задоволення зазначених вимог задовольняються вимоги громадян за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та вимоги громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх майну злочином або адміністративним правопорушенням. (Частина четверта статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законами N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003, N 3108-IV (3108-15) від 17.11.2005)

У четверту чергу задовольняються вимоги щодо податків і неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів страхування з обов’язкового страхування (крім вимог щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування). (Частина п’ята статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

У п’яту чергу задовольняються всі інші вимоги. (Частина шоста статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог стягувачів попередньої черги. У разі недостатності стягненої суми для повного задоволення усіх вимог однієї черги ці вимоги задовольняються пропорційно належній кожному стягувачеві сумі. Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку календарного надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для добровільного виконання рішення, на день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. (Частина сьома статті 44 із змінами, внесеними згідно із Законами N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003, N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

(Частину восьму статті 44 виключено на підставі Закону N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Стаття 44-1. Порядок виплати стягнених грошових сум

Грошові суми, стягнені з боржника, зараховуються державним виконавцем на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби.

За письмовою заявою стягувача — фізичної особи стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на рахунок стягувача в банку або в іншій фінансовій установі чи перераховані на адресу стягувача поштовим переказом. Поштовий переказ стягувачеві стягнених грошових сум здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум. За відсутності такої заяви державний виконавець для видачі стягнутих сум виписує на ім’я стягувача чек, який підписується начальником відповідного органу державної виконавчої служби та скріплюється печаткою цього органу, за яким стягувач одержує належні йому грошові суми в установі банку. Зазначений чек видається особисто стягувачеві або його представнику під розписку.

Стягувачам — юридичним особам стягнуті суми перераховуються державним виконавцем у встановленому порядку на вказані стягувачами належні їм рахунки.

Грошові суми, стягнуті державним виконавцем до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому Державним казначейством України.

Виплата стягувачеві стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 52 Закону), не допускається. Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, які підлягають виплаті стягувачам, на інші, ніж встановлені цією статтею, цілі, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами при примусовому виконанні яких ці суми стягнуто.

Якщо державному виконавцю відомий рахунок стягувача, на який слід перерахувати стягнуті з боржника кошти, або якщо відповідно до частини другої цієї статті кошти підлягають перерахуванню на адресу стягувача поштовим переказом, то пропорційна стягнутій сумі сума виконавчого збору перераховується після перерахування стягувачу належної йому суми. В іншому разі пропорційна стягнутій сумі сума виконавчого збору перераховується після надіслання стягувачу повідомлення про наявність на депозитному рахунку відповідного органу державної виконавчої служби суми коштів, яка підлягає виплаті стягувачу.

Якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом трьох років з дня їх зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, ці суми зараховуються до Державного бюджету України у порядку, встановленому Державним казначейством України.
(Закон доповнено статтею 44-1 згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Стаття 45. Витрати виконавчого провадження

Витрати органів державної виконавчої служби на організацію та проведення виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень є витратами виконавчого провадження. (Частина перша статті 45 в редакції Закону N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. (Статтю 45 доповнено частиною другою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Кошти виконавчого провадження складаються з:

коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 46 цього Закону;

авансового внеску стягувачів на проведення виконавчих дій згідно із статтею 48 цього Закону;

стягнутих з боржника витрат на проведення виконавчих дій;

інших надходжень, що не суперечать законодавству.
(Статтю 45 доповнено частиною третьою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

До витрат на організацію та проведення виконавчих дій належать кошти, витрачені на: (Абзац перший частини статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002)

1) перевезення, зберігання і реалізацію майна боржника;

2) оплату праці експертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштовий переказ стягувачеві стягнених аліментних сум;

(Пункт 3 частини четвертої статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

4) розшук боржника, його майна або розшук дитини;

5) оголошення в засобах масової інформації;

6) інші необхідні витрати для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби. (Пункт 6 частини статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, в редакції Закону N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відповідного відділу державної виконавчої служби. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, може бути оскаржена сторонами до суду у 10-денний строк.
(Статтю 45 доповнено частиною згідно із Законом N 327-IV (327-15) від 28.11.2002) (Стаття 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Стаття 46. Виконавчий збір

У разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — громадянина і в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян — з боржника — юридичної особи. (Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законами N 327-IV (327-15) від 28.11.2002, N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003, в редакції Закону N 1255-IV (1255-15) від 18.11.2003, із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

Виконавчий збір не стягується із страховиків, які здійснюють державне обов’язкове особисте страхування, при виконанні державними виконавцями рішень про стягнення коштів за державним обов’язковим особистим страхуванням, а також з осіб, звільнених від його сплати згідно з законодавством, а також за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог. (Частина друга статті 46 в редакції Закону N 2241-III (2241-14) від 18.01.2001, із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред’явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні. (Частина третя статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003; дію частини третьої статті 46 зупинено на 2004 рік в частині зарахування стягнутого з боржника виконавчого збору до коштів виконавчого провадження згідно із Законом N 1344-IV (1344-15) від 27.11.2003; дію частини третьої статті 46 зупинено на 2005 рік в частині зарахування стягнутого з боржника виконавчого збору до коштів виконавчого провадження згідно із Законом N 2285-IV (2285-15) від 23.12.2004; із змінами, внесеними згідно із Законом N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005)

(Частина четверта статті 46 втратила чинність на підставі Закону N 783-XIV (783-14) від 30.06.99 — редакція набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік)

У разі коли стягнутої з боржника суми недостатньо для повного задоволення вимог стягувача, виконавчий збір сплачується пропорційно від стягнутої суми. (Статтю 46 доповнено частиною четвертою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше ніж наступного дня після її винесення надсилається боржнику і може бути оскаржена до суду в 10-денний строк. (Частина п’ята статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

У разі закриття виконавчого провадження у зв’язку з скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір повертається боржникові.

У разі коли виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому цим Законом.
(Статтю 46 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору може бути скасована за заявою боржника начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, якщо боржник оплатить витрати, пов’язані з проведенням виконавчих дій, у разі: (Абзац перший частини восьмої статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

1) прийняття судом відмови стягувача від стягнення;

2) смерті або оголошення померлим стягувача чи визнання його безвісно відсутнім або ліквідації стягувача — юридичної особи, якщо виконання вимог стягувача у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

3) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, або на письмову вимогу чи заяву стягувача.
(Статтю 46 доповнено частиною восьмою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

Постанова про стягнення виконавчого збору може бути скасована за поданням державного виконавця начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, у разі: (Абзац перший частини дев’ятої статті 46 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2716-IV (2716-15) від 23.06.2005)

1) смерті або оголошення померлим боржника або визнання його безвісно відсутнім чи ліквідації боржника — юридичної особи, якщо виконання обов’язків боржника у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва;

2) недостатності майна юридичної особи — боржника, що ліквідується;

3) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа.
(Статтю 46 доповнено частиною дев’ятою згідно із Законом N 1095-IV (1095-15) від 10.07.2003)

ukrconsulting.biz

45 закону україни про виконавче провадження

Норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя

Правова позиція ВСУ у справі №6-1680цс16

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека – це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За положеннями частин першої і третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За змістом статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов’язки суб’єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Главою 4 цього Закону визначається загальний порядок звернення стягнення на майно боржника. Серед іншого, відповідно до частини першої статті 52 цього Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стаття 44 цього Закону передбачає черговість задоволення вимог стягувачів, згідно з якою в першу чергу задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна.

Положеннями статті 54 Закону України «Про виконавче провадження» визначено особливості звернення стягнення на заставлене майно. Зокрема, згідно із частиною восьмою цієї статті примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Отже, за змістом цієї статті підставою для застосування положень Закону України «Про іпотеку» до спірних правовідносин є звернення стягнення на предмет іпотеки, тобто його арешт, вилучення та примусова реалізація в розумінні частини першої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» допускають звернення стягнення на предмет іпотеки в ході процедури виконавчого провадження без судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, в межах процедури стягнення коштів з іпотекодавця на користь іпотекодержателя.

Якщо за судовим рішенням з відповідача стягнуто кредитну заборгованість, то суд не може змінити спосіб виконання такого рішення суду на звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки виконання рішення суду про стягнення заборгованості має виконуватися за рахунок усього майна, що належить боржнику.

Відповідно до порядку примусового звернення стягнення коштів з боржника, врегульованого Законом України «Про виконавче провадження», першочергово звертається стягнення на відповідні кошти боржника, рухоме майно, а за його відсутності – на об’єкти нерухомості.

Статтею 54 цього Закону передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя.

Оскільки статтею 575 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) іпотеку визначено як окремий вид застави, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють звернути стягнення на іпотечне майно для задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов’язань, за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

З огляду на зазначене, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 45 Закону України «Про іпотеку», за якою прилюдні торги можна провести за наявності одного учасника, придбавши майно за його початковою ціною.

iplex.com.ua

Проблемні питання стягнення виконавчого збору

Автор: Кузь Олександр Родіонович

Завідувач навчально-методичного кабінету підвищення кваліфікації Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі — рішення) — сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частина перша ст. 13 Закону визначає, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов та інших процесуальних документів у випадках , передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Тобто, саме Закон України «Про виконавче провадження» та інші нормативно-правові акти, у т.ч. Інструкція з організації примусового виконання рішень у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5, мають передбачати певні ВИПАДКИ , в яких виконавець приймає відповідне рішення шляхом винесення постанови чи іншого процесуального документа виконавчого провадження.

Аналізуючи норми статей 1 та 13 Закону можна зробити наступні висновки:

1) виконавець (і державний, і приватний) при примусовому виконанні рішень не має права вчиняти виконавчі дії та приймати рішення, які не передбачені законодавством;

2) законодавство має передбачати відповідні ВИПАДКИ винесення виконавцем постанов та інших процесуальних документів виконавчого провадження.

Пункт 5 ч. 1 ст. 3 Закону встановлює, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів, якими, зокрема, є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору та постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Далі розглянемо якими нормами Закону та іншими нормативно-правовими актами передбачено ВИПАДКИ винесення вказаних постанов, які, виходячи з вимог Закону, одночасно є і виконавчими документами, що підлягають примусовому виконанню, і документами виконавчого провадження, які виносяться у процесі примусового виконання рішень.

Стаття 27 «Виконавчий збір» вказаного Закону визначає певні умови стягнення виконавчого збору, однак не вказує на підставі якого рішення/документа виконавчого провадження має бути стягнуто виконавчий збір та коли саме (на якій стадії, в який час чи момент) має бути прийнято рішення про його стягнення. Лише з норм п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону ми розуміємо, що про стягнення виконавчого збору виноситься постанова, яка є виконавчим документом. Отже, ст. 27 Закону, яка регулює основні моменти стягнення виконавчого збору, не містить норм, які передбачають ВИПАДКИ винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Стаття 31 «Винагорода приватного виконавця та авансування витрат виконавчого провадження» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначає поняття основної винагороди приватного виконавця та регулює певні моменти її стягнення. Однак, у даній статті також не вказано на підставі якого рішення/документа виконавчого провадження має бути стягнуто основну винагороду приватного виконавця та коли саме (на якій стадії, в який час чи момент) має бути прийнято рішення про її стягнення. Як і в ситуації з виконавчим збором, лише з норм п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону ми знаємо, що про стягнення основної винагороди приватного виконавця виноситься постанова, яка є виконавчим документом. Отже, ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», яка регулює основні моменти стягнення основної винагороди приватного виконавця, теж не містить норм, які передбачають ВИПАДКИ винесення постанови про її стягнення.

Згідно ч. 1 ст. 45 Закону при розподілі стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми. Частина третя цієї статті встановлює, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

Однак, ст. 45 Закону так само не містить норм, які б вказували на те, що при розподілі стягнутих з боржника коштів має бути винесена постанова про стягнення виконавчого збору чи основної винагороди приватного виконавця. Таким чином, ст. 45 Закону, встановлюючи стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця при розподілі стягнутих з боржника коштів, не передбачає ВИПАДКИ винесення постанови про їх стягнення.

Водночас слід зазначити, що в законах України «Про виконавче провадження», «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та інших нормативно-правових актах взагалі відсутні норми, які б передбачали ВИПАДКИ винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця.

ВИПАДКИ винесення постанови про стягнення виконавчого збору передбачені лише частиною третьою ст. 40 Закону, якою встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження з окремих підстав, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

З огляду на положення частини третьої ст. 45 Закону можна зробити висновок, що постанова про стягнення основної винагороди приватного виконавця також виноситься у всіх без винятку випадках повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених ч. 3 ст. 40 цього Закону. Однак, стягнення основної винагороди приватного виконавця за рішеннями майнового характеру вже після завершення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу або закінчення виконавчого провадження) за умови, що стягнення за рішенням фактично не відбулося, на мій погляд, є взагалі неможливим в силу положень ст. 31 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та п. 19 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця, затвердженому постановою КМУ від 08.09.2016 № 643. Тому положення норм ч. 3 ст. 40 та ч. 3 ст. 45 Закону на практиці можна застосовувати для винесення постанови про стягнення основної винагороди приватного виконавця лише в окремих випадках, зокрема, у разі фактичного виконання рішення немайнового характеру або про передачу стягувачу майна.

Зважаючи на викладене, Закон передбачає стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця, а також визнає виконавчими документами відповідні постанови про їх стягнення, однак Закон не передбачає ВИПАДКІВ винесення цих постанов, за винятком завершення виконавчого провадження у випадках встановлених ч. 3 ст. 40 Закону.

Зазначена ситуація призводить до спірності самої процедури стягнення як виконавчого збору, так і основної винагороди приватного виконавця. Особливо це спостерігається на прикладі ч. 1 ст. 45 Закону, згідно з якою при розподілі стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір або основна винагорода приватного виконавця.

Проблема полягає в тому, що з однієї сторони Закон при розподілі стягнутих з боржника коштів передбачає стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця але не передбачає ВИПАДКІВ винесення постанов про їх стягнення, з іншої сторони – стягнення з боржника виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця без винесення відповідної постанови є порушенням вимог Закону, оскільки таке стягнення здійснюється без наявності достатніх правових підстав, зокрема рішення виконавця (посадової особи), яке має бути прийнято шляхом винесення відповідної постанови, яка згідно з п. 5 ст. 3 Закону є виконавчим документом, адже лише на підставі виконавчого документу особу можна позбавити права власності на належні їй кошти чи майно. Окрему увагу необхідно звернути на те, що розрахунок визначення суми виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця (як рішення/процесуальний документ виконавчого провадження) не є підставою для їх безпосереднього стягнення. Єдиною підставою для стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця має бути відповідна постанова, яка є виконавчим документом.

Слід зазначити, що на даний час в діяльності органів державної виконавчої служби відсутня єдина практика процедури стягнення виконавчого збору на стадії розподілу стягнутих з боржника коштів. Так, існує практика стягнення державними виконавцями виконавчого збору на цій стадії без винесення постанови про стягнення виконавчого збору, але є й інша практика – коли в цій же ситуації державні виконавці виносять постанови про стягнення виконавчого збору.

Враховуючи відсутність належного врегулювання нормами Закону питання щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця при розподілі стягнутих з боржника коштів, можна спрогнозувати наслідки протидії боржників, які можуть оскаржувати дії виконавців, використовуючи недоліки Закону з метою перешкоджання стягненню з них виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця.

Так, стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця з боржника при розподілі стягнутих коштів без винесення відповідної постанови дає підстави оскаржувати дії виконавців щодо стягнення з мотивів відсутності законних на те підстав, зокрема, відсутності відповідного виконавчого документа.

Якщо ж при розподілі стягнутих з боржника коштів виконавчий збір або основна винагорода будуть стягнуті на підставі винесеної виконавцем відповідної постанови, остання може бути оскаржена, оскільки ні Закон, ні інший нормативно-правовий акт не передбачає ВИПАДКИ винесення таких постанов.

Наявність зазначеної проблеми особливо буде дошкуляти приватним виконавцям, які мають розпочати свою діяльність у найближчий час. З іншого боку, цю проблему можна усунути доволі елементарно – достатньо внести відповідні зміни до Інструкції з організації примусового виконання рішень у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2832/5 (далі – Інструкція), доповнивши її нормами, які будуть передбачати ВИПАДКИ винесення постанов про стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця. В подальшому відповідні зміни слід внести і до Закону України «Про виконавче провадження». До речі, ч. 4 ст. 42 Закону передбачає, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Зазначену норму доцільно доповнити й положеннями щодо винесення постанов про стягнення виконавчого збору та основної винагороди приватного виконавця.

При врегулюванні піднятого питання також необхідно врахувати, що Законом окремо передбачено стягнення виконавчого збору у випадках, встановлених ч. 5 ст. 51 (за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна) та ч. 8 ст. 61 (за рахунок перерахованих стягувачем коштів у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно). Однак вказаними нормами Закону не передбачено стягнення основної винагороди приватного виконавця, що може дати боржнику підстави для оскарження дій приватного виконавця в частині стягнення основної винагороди в зазначених випадках. Тому підняту проблему також можна врегулювати шляхом внесення відповідних змін до Інструкції, а в подальшому – до Закону.

Ще одна проблема, пов’язана з основною винагородою приватного виконавця, криється в ч. 11 ст. 61 Закону, якою встановлено, що у разі якщо від продажу частини майна виручено суму, необхідну для задоволення вимог стягувача, сплати виконавчого збору , відшкодування витрат виконавчого провадження, а також сплати штрафу, продаж арештованого майна припиняється. Частину першу ст. 45 Закону, яка встановлює, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору , під зазначену ситуацію вже «не підженеш». А це означає, що користуючись ч. 11 ст. 61 Закону боржники будуть активно вимагати припинення продажу арештованого майна у разі, якщо під час реалізації арештованого майна боржник самостійно сплатить стягувачу значну частину заборгованості, а її залишок буде погашено за рахунок суми, вирученої від продажу частини майна, внаслідок чого коштів на основну винагороду приватного виконавця не вистачило. Цю проблему змінами до Інструкції вже не усунути, слід змінити Закон. Наслідком цієї ситуації буде те, що приватні виконавці фактично виконавши рішення, будуть змушені виносити постанову про стягнення основної винагороди в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 40 Закону, та передавати цю постанову для подальшого виконання вже до іншого приватного виконавця чи до органу ДВС, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону виконавець не може виконувати рішення за яким він є стягувачем. Але чи буде виконане це рішення вже іншим виконавцем? До речі, це так само стосується й постанов про стягнення основної винагороди приватного виконавця, які виносяться вже після фактичного виконання в повному обсязі виконавчих документів немайнового характеру або про передачу стягувачу майна, але які приватний виконавець не вправі виконувати особисто.

Окрему увагу необхідно звернути на суперечність між нормами, які регулюють стягнення виконавчого збору. Так, згідно ч. 2 ст. 27 Закону при виконанні рішень майнового характеру з боржника державним виконавцем стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута , повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, законодавець чітко визначив:

1) виконавчий збір стягується з фактично стягнутої суми;

2) розмір виконавчого збору вираховується також з фактично стягнутої суми.

Однак, ч. 3 ст. 40 Закону містить норми, які зобов’язують державного виконавця виносити постанову про стягнення виконавчого збору та виконувати її у випадках, які не підпадають під визначення ч. 2 ст. 27 Закону, тобто за умов, коли взагалі відсутнє фактичне стягнення коштів з боржника. По суті, положення норм ч. 3 ст. 40 Закону суперечить ч. 2 ст. 27 Закону. Використовуючи цей недолік Закону, боржники мають правові підстави взагалі скасовувати в судовому порядку постанови про стягнення виконавчого збору, винесені відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону. За умови, що фактичного стягнення при виконанні рішення не відбулося, в даній ситуації взагалі неможливо вирахувати розмір виконавчого збору, який має бути вказаний в постанові про його стягнення, і який має визначатися згідно ч. 2 ст. 27 Закону від фактично стягнутої суми. Іншими словами, концепція ч. 2 ст. 27 Закону дозволяє стягувати виконавчий збір лише у випадках фактичного стягнення виконавцем з боржника коштів.

Відкритою залишається проблема стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця в тих випадках, коли виконавцем проведені усі виконавчі дії, спрямовані на виконання рішення, у т.ч. майно боржника вже передано на реалізацію, однак «в останню мить» боржник зумів напряму розрахуватися зі стягувачем, внаслідок чого рішення вважається фактично виконаним у повному обсязі без факту стягнення безпосередньо виконавцем суми заборгованості. Нагадаю, що згідно ч. 2 ст. 27 Закону виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута , а відповідно до п. 19 Постанови КМУ від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» приватний виконавець одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми. Закон не надає тлумачення юридичному терміну «стягнення», однак в розумінні Закону «стягнення» це виконавчі дії, які безпосередньо вчиненні самим виконавцем. Тому, з огляду на вимоги Закону можливість стягнення виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця в змодельованій ситуації є доволі проблемною, особливо якщо боржники вміло будуть використовувати недоліки Закону і оскаржувати постанови про їх стягнення.

На мою думку, зазначені проблемні питання необхідно вирішувати в оперативному порядку, особливо в частині стягнення основної винагороди приватних виконавців, які мають розпочати діяльність найближчим часом але вже ризикують майбутніми власними доходами.

www.advocate-lc.com.ua

Популярное:

  • Приказ no 500 мчс россии Приказ МЧС России от 23 мая 2017 г. № 230 "Об утверждении Положения об уполномоченных на решение задач в области гражданской обороны структурных подразделениях (работниках) организаций” (не вступил в силу) В соответствии с […]
  • Лыткарино осаго ОСАГО в Лыткарино Онлайн расчет стоимости ОСАГО по всем страховым компаниям Лыткарино Стоимость полиса ОСАГО зависит от базовой ставки и расчётных коэффициентов. Значение каждого коэффициента может сильно варьироваться исходя из […]
  • Судебный приказ вынесен Судебный приказ (понятие, основания и порядок вынесения, отмена) Судебный приказ — судебное постановление, вынесенное судьей единолично на основании заявления о взыскании денежных сумм или об истребовании движимого имущества от […]
  • Справка для субсидии форма 3 Образец справки о доходах Справка о доходах – один из самых востребованных документов. Он может потребоваться как государственному служащему, так и работнику частной организации. Она говорит о том, насколько гражданин является […]
  • Работа в смоленске юрист вакансии Работа в смоленске юрист вакансии Ассоциация Центр Содействия Предпринимательству • Смоленск Юрист ДТП ПОМОЩЬ • Смоленск Юрист Акционерное общество Смоленская чулочно- трикотажная фабрика НАШЕ • Смоленск Юрист Юридическое […]
  • Надбавка к пенсии мвд на детей Надбавка к пенсии мвд на детей Статья 17. Надбавки к пенсии за выслугу лет К пенсии за выслугу лет, назначаемой лицам, указанным в статье 1 настоящего Закона (в том числе исчисленной в минимальном размере), начисляются […]
  • Равенство граждан перед законом и судом упк 1.5.4. Равенство прав человека и гражданина перед законом и судом Принцип равенства всех перед законом и судом (ст. 19 Конститу­ции) действует в уголовном процессе, как и во всех сферах общественной и государственной жизни. […]
  • Закон о взносах в 2018 году Закон 212 фз в 2018 году Изменения в законодательстве о страховых взносах с 2015 года Важные изменения по страховым взносам с 2015 года 21 ст. 26 Федерального закона от 24 июля 2009 г. № 212-ФЗ «О страховых взносах в Пенсионный […]