Ознаки та види закону

Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України

поточна оцінка 3.5

КУРСОВА РОБОТА
на тему: “Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України”

ПЛАН
Стр.
Вступ. …. 3
1. Закон як різновид нормативно-правових актів України. 4
1.1. Поняття і ознаки закону……………………………………. ……….. 4
1.2. Класифікація законів. 12
2. Місце та роль закону в системі нормативно-правових актів. 18
3. Конституція України – акт вищої юридичної сили та її правова характеристика……………………………………………………….. 24
Висновки. …. 31
Список нормативно-правових актів та використаної літератури. …. 32

Вступ
На сьогоднішній день більшість країн світу – це держави соціально-демократичної орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади в країні. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення поняття закону. Базуючись на положеннях даної науки, вітчизняна юридична практика регламентує свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм.
Саме тому основними питаннями, які досліджуються у даній роботі будуть наступні:
визначення поняття та ознак закону;
аналіз структури закону;
розгляд основних стадій законодавчого процесу;
встановлення дії закону у просторі, часі та колу осіб;
тлумачення принципу верховенства закону.

1. Закон як різновид нормативно-правових актів України
1.1. Поняття і ознаки закону
Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.
Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.
Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:—
закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;—
усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с. – С. 316.
Ознаки закону:
1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб’єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);
2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);
3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов’язки громадян;
4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;
5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;
6.

www.br.com.ua

Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України

КУРСОВА РОБОТА Ірі.docx

на тему: “Закон: поняття, ознаки, види та заходи з підвищення його ролі. Конституція (Основний Закон) України”

Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України……4

1.1 Поняття і ознаки закону…………………………………………4

1.2 Класифікація законів

Розділ 2. Закон в системі нормативно-правових актів

2.1 Дія нормативно-правових актів у часі, просторі й за колом осіб

2.2 Місце та роль закону в системі нормативно-правових актів.

Розділ 3. Конституція України – акт вищої юридичної сили та її правова характеристика

Список нормативно-правових актів та використаних джерел

На сьогоднішній день більшість країн світу – це держави соціально- демократичної орієнтації, які прагнуть стати правовими. Україна також відноситься до їх числа. Однак бути правовою державою – означає дотримання і гарантування основних прав і свобод людини і громадянина. Найвищою соціальною цінністю такої держави є особа. Для повної і всебічної охорони і захисту прав людини необхідні документи, які чітко закріплюють взаємовідносини держави і особи, сприяють зміцненню законності та правопорядку у суспільстві. Серед інших документів провідну роль відіграє закон, як нормативно-правовий акт вищого органу державної влади в країні. Діяльність усіх державних органів, установ та організацій повинні підпорядковуватись його волі та приписам. У зв’язку з цим необхідно дослідити основні положення науки теорії держави і права щодо визначення поняття закону. Базуючись на положеннях даної науки, вітчизняна юридична практика регламентує свою діяльність щодо створення закону та реалізації його норм.

Саме тому основними питаннями, які досліджуються у даній роботі будуть наступні:

  • визначення поняття та ознак закону;
  • аналіз структури закону;
  • розгляд основних стадій законодавчого процесу;
  • встановлення дії закону у просторі, часі та колу осіб;
  • тлумачення принципу верховенства закону.

Розділ 1. Закон як різновид нормативно-правових актів України

1.1. Поняття і ознаки закону

Серед нормативно-правових актів провідне місце посідають закони.

Закон — нормативно-правовий акт представницького вищого органу державної влади (або громадянського суспільства /безпосередньо народу/), який регулює найважливіші питання суспільного життя, установлює права і обов’язки громадян, має вищу юридичну чинність і приймається з дотриманням особливої законодавчої процедури.

Характеристика закону як правового документа вищої юридичної чинності означає таке:

— закон є незаперечним, тобто ніякий інший орган, крім законодавчого, не може його скасувати або змінити;

— усі інші нормативні акти (державних органів, громадських організацій, комерційних корпорацій) перебувають «під» законом, є підзаконними. Вони ґрунтуються на законах і не суперечать їм. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. Харків. „КОНСУМ”. 2001р. 655с. – С. 316.

1. Акт точно визначених, вищих за статусом суб’єктів влади в державі, як правило, вищого представницького органу країни (в Україні — Верховна Рада) або громадянського суспільства (безпосередньо народу) (референдум);

2. Акт, що може бути лише нормативним за змістом (на відміну від акта застосування норм права і акта тлумачення норм права);

3. Завжди письмовий акт-документ, який закріплює норми права, що вводяться, або їх зміни, містить первинні, засадничі норми права, яких раніше в правовій системі не було, до того ж — норми з ключових, основних питань життя, встановлює права і обов’язки громадян;

4. Акт, що ухвалений у суворій відповідності з конституцією і раніше ухваленими законами і не потребує додаткового затвердження;

5. Акт, що може бути замінений, як правило, лише законом і перевірений на відповідність конституції лише Конституційним Судом;

6. Акт, що має вищу юридичну чинність, тобто акт найвищого юридичного «рангу»; всі інші акти повинні відповідати закону, ні в чому йому не суперечити;

7. Акт, ухвалений із дотриманням особливої законодавчої процедури, яка зветься законодавчим процесом. Теория государства и права. Курс лекций. / Под ред. Н.И. Матузова і А.В. Малько. – 2-е изд., пере раб. и доп. М.: Юристъ, 2000. – 776 с. – С. 382 – 383

Структура закону це організація змісту, доцільного розташування нормативно-правових розпоряджень і інших правових атрибутів. Структура закону займає важливе місце в законодавчій техніці і має істотне практичне значення. Правильний розподіл правового матеріалу в тексті закону робить його структуру чіткою, стрункою, логічно послідовною, допомагає швидко орієнтуватися в змісті закону, сприяє кращому його засвоєнню, забезпечує використання на практиці відповідно до вимог законності. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. Проф. М.Н. Марченко. Том 2. Теория права. – М.: Издательство «Зерцало, 1998. – 640 с. – С. 177.

Структура закону складається з наступних основних елементів (частин).

1. Найменування органу, що прийняв закон.

Вказівкою на орган, що прийняв закон, визначається його дії і юридична сила. Будь-який правовий акт, так само і закон, повинен мати найменування органу, що його прийняв. Тим самим створюється відповідна ієрархія нормативно-правих актів за їх юридичною силою. Слід мати на увазі, що всі правові акти обов’язкові, але юридична сила їх різна.

Кожний закон (як і будь-який правовий акт) повинен мати назву, що дозволяє відразу ж визначити його предмет, коло регульованих ним суспільних відносин. При цьому назва закону повинна формулюватися максимально стисло, лаконічно відображати його основний зміст. Бувають, проте, випадки, коли довгої назви закону важко або навіть неможливо уникнути. Тоді доцільно давати короткі підзаголовки. Вимога законодавчої техніки щодо стислості назви закону пов’язано з необхідністю швидко орієнтуватися в об’ємному законодавчому матеріалі.

Назва закону, який регулює певне коло суспільних відносин, відрізняється від назви закону, який змінює прийняті закони і інші правові акти. В першому випадку стисло вказується його основний зміст; в другому — необхідно перераховувати статті або відтворювати повністю назви актів, які новим законом змінюються або доповнюються.

3. Преамбула закону.

Преамбула є вступною частиною закону, в якій викладаються мотиви його прийняття, завдання або цілі. Тим сам розкриваються причини прийняття і спрямованість закону, політичне, економічне або соціально-культурне значення. Преамбула пропагує закон, мобілізує і активізує діяльність людей на його практичну реалізацію, втілення в життя.

Преамбулу закону слід висловлювати стисло, без зайвих слів, урочистих описів і популістських закликів. Гасла, декларації в законі недоречні: вони не несуть ніякого правового навантаження і лише захаращують його текст.

Правила законодавчої техніки зовсім не вимагають, щоб у всіх законах формулювалися преамбули. Наприклад, в кодексах вони відсутні, бо сам зміст зі всією очевидністю свідчить про прагнення законодавця звести воєдино і систематизувати нормативно-правовий матеріал відповідних галузей законодавства. Немає потреби в преамбулах і в тих законах, мотиви, задачі або цілі яких, випливають із змісту їх приписів. В тих же випадках, коли закон встановлює винятки із загального порядку регулювання відповідних суспільних відносин або по-новому регулює інші відносини, преамбула закону необхідна для того, щоб пояснити підстави його прийняття.

Іноді в преамбулу включається так звана констатуюча частина, яка описує незадовільність раніше прийнятих правових актів або критично аналізує становище справ у відповідних сферах суспільних відносин, які склались в результаті реалізації цих актів. Такого роду констатуючі частини преамбули є зайвими, оскільки перевантажують текст відомостями, що не мають нормативно-правового значення: вони є вихідним пунктом для введення в життя нових, більш досконалих правових актів і тому доречні в заключних положеннях, пояснювальних записках або доповідях при обговоренні законопроекту.

Не можна допускати, щоб мотиви, задачі або цілі закону викладались не в преамбулі закону, а в його ухвалюючій частині, як і преамбула закону не повинна мати конкретний нормативно — правовий характер.

4. Нормативно-правовий зміст закону.

Основною частиною закону є його нормативно-правовий зміст, правові приписи, дозволи і заборони. На цю частину слід зосередити головну увагу в процесі законотворчості, оскільки саме в ній висловлюються обов’язкові вимоги, що становлять зміст закону. Сильченко Н. Границы деятельности законодателя // Советское государство и право. — 1991. — № 8. – С. 35-37.

Нормативно-правова частина закону звичайно починається після слів такий-то орган «ухвалює»; вслід за цим викладається конкретний зміст відповідних розпоряджень, дозволів, заборон. Нормативно-правовий зміст закону викладається в логічній послідовності з розбиттям на статті, які в свою чергу діляться на пункти з цифрами або буквеними позначеннями або на частини, кожна з яких починається з абзацу. При цьому пунктам і частинам надається рівноцінне значення.

Підзаконні акти часто викладаються не по статтях, а по пунктах з цифровим позначенням, що є доцільним. Більш логічним був би виклад підзаконних актів, так само як і законів, тобто з розбиттям на статті.

Постановлююча частина великих за об’ємом законів розбивається також на розділи, глави і параграфи. При цьому не тільки розділи, глави і параграфи, але і статті закону повинні бути забезпечені спеціальними заголовками, що лаконічно виражають їхню суть, що дозволяє ознайомитися з предметом закону і легко знайти в ньому необхідний законний припис.

Кожну статтю (пункт, частина) закону слід формулювати так, щоб вона містила по можливості окреме, але закінчене правове правило зі всіма його складовими елементами. У випадку, якщо в одній статті (пункті, частині) важко відтворити всі ознаки правового правила, деякі з них можуть бути виділені в окремий абзац при неодмінній умові, що в ньому не буде викладено інше правове правило, яке логічно не пов’язане з самою статтею єдністю внутрішнього змісту. Інакше кажучи, даний абзац — лише доповнення до статті, але ні в якому разі не самостійна частина.

Статті (пункти, частини) закону можуть викладатися або в узагальненій формі, що охоплює однорідні факти або однопорядкові суспільні відносини, або шляхом перечислення конкретних предметів, дій або явищ. Останній варіант є менш досконалим в порівнянні з першим (методом узагальнених формул), оскільки статті закону при переліку в результаті стають громіздкими за об’ємом і, що більш важливо, такий перелік далеко не завжди виявляється вичерпним. Тому в тих випадках, коли неможливо обійтися без перечислень, необхідно досягати їх повноти. Якщо ж повний перелік дати неможливо, то слід привести примірний перелік, який допоможе зрозуміти сенс і спрямованість правового регулювання відповідних суспільних відносин. При цьому вимушеному варіанті примірного переліку слід користуватися обережно, не розширювати його зміст, що може потягти за собою помилки в правозастосовчій практиці. В усякому разі, необхідно уникати виразів на зразок «і т. ін.», «інші питання», якими в законодавстві звичайно закінчується примірний перелік. Ці вирази допускають розповсюдження правового правила на ті випадки, які прямо не вказані в переліку. А це досить складна операція, яка вимагає з’ясування загальних ознак всіх випадків, вказаних в переліку, вслід за тим загальні ознаки необхідно підвести під ті випадки, які підпадали під вирази «і т. ін.», «інші питання».

В більшості випадків нормативно-правова частина закону викладається постатейно відповідно до схеми «якщо — то», вслід за якою указуються ті невигідні наслідки (санкції), які настають при невиконанні або порушенні статті. Слід, проте, помітити, що невигідні наслідки (санкції) не завжди містяться в даній статті, вони можуть бути вказані в іншій статті закону або навіть в іншому правовому акті.

В тому випадку, якщо законом (або підзаконним актом) змінюється, доповнюється або відміняється стаття раніше діючого закону (або підзаконного акту), то відповідний припис закону починається із слів: «статтю таку-то викласти в наступній редакції» або «такий-то акт доповнити статтею (пунктом, частиною) такою-то наступного змісту». Якщо, далі, законом встановлюється нормативно-правовий припис, який поширює дію раніше прийнятих актів на інше коло осіб і суспільних відносин, або якщо тимчасовим нормативно-правовим приписом (дія яких обмежена певним періодом; календарним строком або часом, встановленим для виконання того або іншого припису) надається характер невизначено-тривалої дії, то цей нормативно-правовий припис викладається як правове правило, що знов прийняте. З точки зору законодавчої техніки неприпустимо включення в закон постійної (точніше — невизначено- тривалої) дії нормативно-правових приписів тимчасового характеру, і, навпаки, включення в закон постійної (точніше — невизначено- тривалої) дії приписів тимчасового характеру.

stud24.ru

Поняття закон: ознаки та види. Місце закону в системі нормативно-правових актів

1. Поняття, види і роль закону в системі джерел права України.

1.1. Поняття закону.

1.2. Співвідношення права і закону.

1.3. Основні ознаки законів.

1.4. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права.

2. Основні види законів.

2.1. Підзаконні нормативно-правові акти.

2.2. Види законів за значенням і місцем у системі законодавства.

2.3. Види законів за суб’єктами законотворчості.

3. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави.

Список використаної літератури.

Актуальність теми дослідження визначається значенням, яке надається закону в правовій системі України в умовах побудови демократичної, соціальної, правової держави, ознаками якої є пріоритет прав і свобод людини і громадянина, підпорядкованість держави інтересам людини й суспільства, соціально орієнтована ринкова економіка, політичний і економічний плюралізм, демократія і соціальна справедливість.

Провідна роль у створенні ефективної правової системи належить органам державної влади, і перш за все, законодавчій владі, яка покликана підготувати досконалу законодавчу базу реформування українського суспільства і держави у відповідності з загальнолюдськими цінностями з урахуванням історичної й національної самобутності. Верховна Рада України здійснила в цьому напрямі вельми значну роботу, ухваливши після прийняття Конституції України близько півтори тисячі законів. Та все ж питома вага підзаконних нормативних актів, особливо відомчого характеру, в системі нормативно-правового регулювання все ще залишається домінуючою. Їх недосконалість і неузгодженість, а нерідко й очевидна невідповідність законам, негативно позначається на роботі всіх гілок влади, значно ускладнює вирішення завдань, що стоять перед ними, суттєво знижує ефективність нормативно-правового регулювання, послаблює режим законності та рівень правопорядку в країні, перешкоджає реалізації прав і свобод людини й громадянина.

У зв’язку з цим актуальним є подальший пошук шляхів підвищення ролі закону як у системі нормативно-правових актів, так і у всій правовій системі України. Саме закон має стати її системостворюючим фактором, виконувати роль гаранта справедливості й упорядкованості прав і свобод людини й громадянина.

Питання, пов’язані з аналізом місця закону в ієрархії нормативних актів не належать до числа обійдених увагою юридичною наукою. Проте переважна більшість праць, присвячених цим питанням, опублікована ще в радянський період нашої історії. Чимало теоретичних положень, сформульованих у той час, не втратили свого значення й понині. Проте сама проблема місця й ролі закону в ієрархічній структурі нормативних актів потребує переосмислення під кутом зору тих змін, які відбулися в правовій системі України за роки її незалежності, і насамперед — положень чинної Конституції. Це стосується, зокрема, таких питань як предмет закону, його співвідношення зі спорідненими поняттями “законодавчий акт”, “законодавство”, взаємозв’язок принципів верховенства закону і верховенства права, види законів, колізій між ними та їх причини, шляхи й способи їх розв’язання тощо.

Певні завдання в досліджуваній сфері постають також у зв’язку з активізацією взаємодії міжнародної й національної правових систем. Питання про співвідношення міжнародного й внутрішнього права, зокрема норм міжнародних договорів і норм закону та забезпечення їх гармонізації, набувають сьогодні принципово важливого практичного значення для розвитку правової системи України.

Теоретичною основою дослідження були фундаментальні теоретичні роботи вітчизняних і зарубіжних авторів. У роботі використані наукові праці дореволюційних теоретиків права, зокрема: М.Капустіна, М.Коркунова, А.Лопухіна, М.Лазаревського, Є.Спекторського і інших авторів.

Питанням теорії юридичного закону, класифікації законів, колізій в системі законодавства присвячені роботи вчених радянської доби, а саме: С.Алексєєва, І.Воронкової, А.Гузнова, С.Зівса, Р.Лівшица, О.Лук’янової, А.Міцкевича, Л.Морозової, Є.Назаренко, П.Недбайла, В.Нерсесянца, І.Самощенка, М.Сільченка, Ю.Тіхомірова, Л.Юзькова та інших.

Певні аспекти теорії закону, в тому числі правового законодавства України, питання делегованого законодавства в своїх працях аналізували сучасні вітчизняні дослідники: С.Бобровник, М.Воронов, А.Грищенко, Ю.Грошовий, П.Євграфов, А.Заєць, М.Козюбра, А.Колодій, В.Котюк, Л.Кривенко, О.Лисенкова, О.Мурашин, А.Олійник, Н.Онищенко, В.Опришко, В.Петришин, С.Погребняк, І.Процюк, П.Рабінович, М.Сірий, В.Стретович, В.Тацій, М.Цвік, В.Шаповал, С.Шевчук, Ю.Шемшученко, В.Щебельський та інші.

Деяким проблемам законотворчого процесу, значення, місця і ролі законодавства в політичному і економічному житті держави і суспільства були присвячені роботи зарубіжних авторів: С.Алексєєва, М.Власенка, Л.Дюгі, Г.Еллінека, В.Лазарева, А. Малька, М.Марченка, М.Матузова, А.Піголкіна, С.Полєніної, Л.Фуллера, Ф.Сулейманова, В.Тіхомірова, В.Хропанюка та інших.

Нормативна та емпірична база дослідження. Нормативну базу дослідження складають: Конституція та закони України, міжнародні договори України, підзаконні акти. Емпіричну базу дослідження складають: практика застосування Конституції та законів України, рішення Конституційного Суду України, періодичні видання, довідникова література.

Мета й завдання дослідження. Метою дослідження є з’ясування місця та ролі закону в системі нормативно-правових актів незалежної України в контексті положень чинної Конституції України, тенденцій розвитку законотворчості в європейських, зокрема постсоціалістичних, країнах та формування правової держави.

Ця мета конкретизована у комплексі науково-дослідних завдань, основними з яких є:

— дослідити зміну уявлень про закон та його роль у правовій системі в умовах розподілу влади та дії принципу верховенства права;

— уточнити у зв’язку з цим визначення загального поняття закону, розкрити його співвідношення із суміжними поняттями – “законодавство” і “законодавчий акт”;

— проаналізувати існуючі в літературі підходи до визначення критеріїв правового закону та запропонувати власне їх бачення;

— з’ясувати зміст принципу верховенства закону в умовах дії принципу верховенства права;

— спираючись на досягнення загальнотеоретичної правової думки та положення Конституції України , уточнити предмет закону та визначити його межі;

— окреслити напрями вдосконалення законотворчої діяльності та підвищення якості законів;

— проаналізувати існуючі в літературі критерії класифікації законів та визначити шляхи подальшого можливого розширення видів законів у правовій системі України;

— розкрити поняття і причини колізій у законах у сучасних умовах та намітити шляхи їх розв’язання.

Об’єктом дослідженняє закон як провідне джерело права України.

Предметом дослідженняє тенденції та перспективи функціонування й розвитку закону в системі нормативно-правових актів України в умовах формування демократичної, соціальної, правової держави.

Методологічна основа дослідження. В основу методології дослідження покладено комплексний п

www.student-works.com.ua

Портал «Юристъ» — Ваш успех в учебе и работе!

Теория государства и права

Усі закони мають вищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів, і це проявляється в таких ознаках, що:

1) ніхто, крім органів законодавчої влади та народу (через референдуми), не може приймати закони, змінювати їх чи відміняти;

2) закони регулюють найважливіші суспільні відносини;

3) всі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів;

4) у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону;

5) тільки законодавчий орган може підтвердити або змінити закон у разі повернення його Президентом при відкладнім вето.

Всі закони можна класифікувати на такі види: > за значенням і місцем у системі законодавства (за юридичною силою): Конституція — Основний Закон держави, якому належить верховенство в системі нормативних актів; конституційні (основні) — акти, що становлять основу розвитку правової системи, вносять зміни або доповнення до Конституції чи передбачені текстом Конституції; органічні — конкретизують найважливіші положення Конституції України або випливають з її змісту; звичайні (біжучі) — з інших важливих питань суспільного життя; надзвичайні — приймають у необхідних випадках, передбачених Конституцією, надзвичайних ситуаціях;

> за суб’єктами видання: закони України (приймає Верховна Рада України); закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, ще нерегламентовані законами і не суперечать Конституції та законам України.

В Україні закони поділяються на конституційні й загальні. За період існування суверенної Української держави прийнято біля 2 тисяч законів. Основні з них вказані у списку рекомендованих джерел і підрозділі «Нормативно-правові акти». Як недолік, необхідно підкреслити, що багато законів, необхідних для нормального функціонування суспільства, ще не прийнято. 134

lawbook.online

Ознаки та види закону

§ 4. Поняття, ознаки, види законів

Закон — це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, прий­нятий в особливому порядку парламентом або безпосередньо народом, який визначає відправні засади правового регулювання суспільних від­носин.

Закони відрізняються від інших видів нормативно-правових актів за такими ознаками:

а) вони приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найбільш соціально значущі, типові, сталі суспільні відносини. Так, згідно зі ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються права, свободи, обов’ язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, організація і порядок проведення виборів і референдумів, організація і порядок діяльності органів виконавчої влади, основи місцевого самоврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них та ін.;

в) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів, не можуть суперечити ним і тому є підзаконними. Закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

г) приймаються в особливому порядку. Порядок прийняття законів в Україні регулюється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча процедура включає:

законодавчу ініціативу — звернення суб’єктів, визначених Консти­туцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття ново­го закону або зміни чинного закону, яке здійснюється шляхом внесен­ня до Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи поправок до законопроектів. Згідно зі ст. 93 Конституції України право законодавчої ініціативи мають Президент України, народні депутати України, Кабі­нет Міністрів України;

підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Радою України. Основними етапами підготовки є прийняття рішення щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансове забезпечення підготовки проекту, розроблення концепції законопроекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза про­екту закону, подання закону на розгляд Верховної Ради України суб’ єктом права законодавчої ініціативи. Особливе значення має науко­ва експертиза законопроекту — діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих експертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якостей проекту закону, його відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, на­ціональної безпеки тощо). Підготовлені проекти законів можуть бути оприлюднені для обговорення державними органами, науковими уста­новами, громадськістю. Обов’язковим є оприлюднення проектів кон­ституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїн­ський референдум. Далі законопроекти за участю суб’єкта права за­конодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;

розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, третьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі рішення: повернути проект закону на доопрацювання із визна­ченням головних зауважень і строку доопрацювання; надіслати проект закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначен­ням причин відхилення; схвалити текст закону в цілому і внести його на всенародний референдум; прийняти закон і направити його на під­пис Президенту України;

прийняття закону Верховною Радою України. Закони приймають­ся в цілому, а частина і постатейно — за результатами другого і третьо­го читань на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю голосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України не раніше двох і не пізніше п’ яти днів з дня його подання;

введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Верховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення строку, порядку умов набрання чинності законом. Введення в дію закону визначається у його прикінцевих або перехідних по­ложеннях або окремим законом. Конституційний закон та кодекс вво­дяться в дію окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України закон надсилається на підпис Президентові України. Президент України під­писує закон протягом 15 днів після його одержання і офіційно опри­люднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропо­зиціями на повторний розгляд Верховною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій самій редакції не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, Пре­зидент зобов’язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторно­го прийняття. У разі, якщо Президент не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради Укра­їни за його підписом.

Основним законом є конституція держави, яка має найвищу юридич­ну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» ла­тинського походження (сошийдіо) і означає «засновую», «встановлюю».

Конституція — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-територіального устрою, органі­зації органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що гарантує втілення у суспільстві загальнолюдських цінностей, демократії, свободи, справедливості.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здій­снення суверенітету і влади, вона визначає правові орієнтири розвитку держави, є свого роду її «правовим паспортом». Конституція є юри­дичною базою решти законів. Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти прийма­ються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається неконсти­туційним.

Конституція володіє найвищою стабільністю, оскільки має порів­няно з іншими нормативними актами найбільш тривалу і постійну дію. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадо­ві особи і громадяни при розв’ язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатися на норми Конституції. Допускається поста-новлення судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Види законів виокремлюють за такими критеріями.

За юридичною силою:

а) конституційні — нормативні акти, якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції (наприклад, Закон України від 8 грудня 2004 р. «Про внесення змін до Конституції України»). Вони приймаються не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України в порядку, передбаченому розділом ХІІІ Конституції України;

б) звичайні — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулювання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон України від 5 квітня 2007 р. «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»). Звичайні закони приймаються більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

За ступенем впорядкованості:

а) кодифіковані — нормативні акти, затверджені законами, в яких на науковій основі узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані закони приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (наприклад, Кодекс адміністративного

forlawyer.com.ua

Популярное:

  • Ст 191 ук рсфср Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. (УК РСФСР) (с изменениями и дополнениями) (утратил силу) Уголовный кодекс РСФСР от 27 октября 1960 г. С изменениями и дополнениями от: 25 июля 1962 г., 6 мая, 14 октября 1963 г., 16 […]
  • Виды уголовных наказаний в рк Для Казахстана Отчеты по практике Предмет: Уголовное право Тип: Курсовая работа Объем: 29 стр. Система и виды наказания в Республике Казахстан Содержание Введение 3 Глава 1. Система наказания 4 1.1 Понятие системы наказаний 4 […]
  • Правовое обеспечение медико социальной экспертизы Правовое регулирование в области медикосоциальной экспертизы Правовое регулирование в области медико-социальной экспертизы СОДЕРЖАНИЕ 1. Правила признания лица инвалидом — страница 3. 1.1. Порядок направления на […]
  • Статья про опеку Федеральный закон от 24 апреля 2008 г. N 48-ФЗ "Об опеке и попечительстве" (с изменениями и дополнениями) Федеральный закон от 24 апреля 2008 г. N 48-ФЗ"Об опеке и попечительстве" С изменениями и дополнениями от: 18 июля 2009 […]
  • Законы пбу Приказ Минфина РФ от 30 марта 2001 г. N 26н "Об утверждении Положения по бухгалтерскому учету "Учет основных средств" ПБУ 6/01" (с изменениями и дополнениями) Приказ Минфина РФ от 30 марта 2001 г. N 26н"Об утверждении Положения […]
  • 100 закон свердловская область Закон Свердловской области от 20 ноября 2009 г. N 100-ОЗ "О социальной поддержке многодетных семей в Свердловской области" Закон Свердловской области от 20 ноября 2009 г. N 100-ОЗ "О социальной поддержке многодетных семей в […]
  • Пособие по химии хомченко для средней школы Пособие по химии для поступающих в вузы. Хомченко Г.П. 4-е изд., испр. и доп. - М.: Новая волна, 2002. - 480с . В пособии освещены все вопросы приемных экзаменов по химии. Для лучшего усвоения курса химии приведены некоторые […]
  • Законы о драгоценных металлах Федеральный закон от 26 марта 1998 г. N 41-ФЗ "О драгоценных металлах и драгоценных камнях" (с изменениями и дополнениями) Федеральный закон от 26 марта 1998 г. N 41-ФЗ"О драгоценных металлах и драгоценных камнях" С изменениями […]