Призначення голови суду

Призначення голови суду

Як і в будь-якому суді, в апеляційному суді його голову і заступника (заступників) призначають з числа суддів цього суду.

Голову апеляційного суду, його заступників призначає на посади строком на п’ять років та звільняє з посад ВРЮ за поданням відповідної ради суддів. Судця не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд (ст. 20 Закону України). Це загальні правила для голів і заступників голів у місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судах.

Частина 4 ст. 26 Закону передбачає, що в апеляційному суді, число суддів у якому перевищує тридцять п’ять, може бути призначено до трьох заступників голови суду.

Голова апеляційного суду крім того, що він залишається суддею і бере участь у здійсненні правосудця, має й адміністративні повноваження, які полягають у виконанні представницької функції (представництво суду як органу державної влади), контролюючої (стосовно апарату суду), а також координуючої (стосовно суддів).

До адміністративних повноважень віднесено:

1) представництво апеляційного суду як органу державної влади у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами;

2) визначення адміністративних повноважень заступників голови апеляційного суду;

3) контроль ефективності діяльності апарату суду, внесення Голові ДСА подання про призначення на посаду керівника апарату суду, заступника керівника апарату суду та про звільнення їх з посад, а також про застосування до керівника апарату суду, його заступника заохочення або накладення дисциплінарного стягнення відповідно до законодавства;

4) видання на підставі акта про обрання на посаду судці чи звільнення судці з посади відповідного наказу;

5) повідомлення ВККСУ про наявність вакантних посад в апеляційному суді у десятиденний строк з дня їх утворення;

6) забезпечення виконання рішень зборів судців апеляційного суду;

7) контроль ведення та аналізу судової статистики, організація вивчення та узагальнення судової практики, піклування про інформаційно-аналітичне забезпечення суддів з метою підвищення якості судочинства;

8) забезпечення виконання вимог щодо підвищення кваліфікації суддів апеляційного суду;

9) здійснення повноважень слідчого судді та призначення з числа суддів апеляційного суду суддів (судді) для здійснення таких повноважень у випадках, передбачених процесуальним законом;

10) здійснення інших повноважень, визначених законом.

Стаття 29 Закону визначає, що голова апеляційного суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження. Тобто повноваження голови апеляційного суду аналогічні повноваженням голови місцевого суду. Додатково він наділений лише такими повноваженнями, як контроль за аналізом судової статистики, організація вивчення та узагальнення судової практики, а також, у рамках кримінального процесу, здійснення повноважень слідчого судді (щодо застосування негласних слідчих (розшукових) дій) або уповноваження на це іншого судді.

У разі відсутності голови апеляційного суду його адміністративні повноваження здійснює один із заступників голови суду за визначенням голови суду, за відсутності такого визначення – заступник голови суду, який має більший стаж роботи на посаді судді, а в разі відсутності заступника голови суду – суддя цього суду, який має більший стаж роботи на посаді судді. Заступник голови апеляційного суду здійснює адміністративні повноваження, визначені головою суду.

pidruchniki.com

Призначення голови суду

1. Адміністративними посадами в суді вважаються посади голови суду та заступника (заступників) голови суду.

2. Голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п’ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів.

Суддя не може обіймати одну адміністративну посаду відповідного суду більш як два строки підряд.

3. Голова Верховного Суду України, заступник Голови Верховного Суду України обираються на посади і звільняються з посад Пленумом Верховного Суду України у порядку, встановленому цим Законом.

4. Призначення судді на адміністративну посаду без додержання вимог цього Закону не допускається.

5. Перебування судді на адміністративній посаді в суді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду, передбачених цим Законом.

6. Звільнення судді з адміністративної посади не припиняє його повноважень судді. Звільнення з посади судді, а також закінчення строку, на який суддю призначено (обрано) на адміністративну посаду в суді, припиняє здійснення ним повноважень на адміністративній посаді.

Питання, що є предметом регулювання коментованої статті ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», тривалий час до цього було предметом широких і палких дискусій, а також неодноразовим приводом для відкриття провадження у Конституційному Суді.

Так, у Рішенні у справі про призначення суддів від 16 жовтня 2001 року № 14-рп/2001, Конституційний Суд України висловлював позицію з приводу питання щодо внесення Вищою радою юстиції подання про призначення суддів на посади голів судів загальної юрисдикції, їх заступників та звільнення їх з цих посад. На думку Суду, аналіз норм Конституції України доводить, що Основний Закон України не містить положень про призначення/обрання голів судів загальної юрисдикції, заступників та їх звільнення. Лише частина друга статті 128 Конституції України передбачає обрання на посаду Голови Верховного Суду України та звільнення з цієї посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом. Призначення на адміністративні посади голів інших судів загальної юрисдикції та їх заступників має визначатися виключно законом (пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України). Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що із змісту положень Конституції України не випливає належність до відання Вищої ради юстиції внесення подань про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та про звільнення їх з цих посад. Таким чином, КСУ встановив, що за змістом пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України право внесення подань Верховній Раді України про обрання суддів безстроково та призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції на Вищу раду юстиції не поширюється. Водночас Конституційний Суд казав, що призначення на адміністративні посади голів інших судів загальної юрисдикції та їх заступників має визначатися виключно законом, таким чином допустивши можливість закріплення цієї компетенції за будь-яким державним органом, не виключивши з цього переліку і Вищу раду юстиції.

Рішенням у справі про звільнення судді з адміністративної посади від 16 травня 2007 року № 1

рп/2007 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій», відповідно до якого Президент України призначає на посаду і звільняє з посади голову суду, заступника голови суду. Таким чином, Конституційний Суд позбавив главу держави повноважень щодо звільнення суддів з адміністративних посад. Причина цьому була в тому, що аналізуючи частину п’яту статті 20 Закону на предмет офіційного тлумачення, Конституційний Суд України виявив ознаки невідповідності Конституції України її положення про надання Президенту України повноважень призначати та звільняти голів, заступників голів судів.

Конституція України надала Президентові України ряд повноважень стосовно організації і діяльності судової влади. Згідно з пунктом 22 частини першої статті 106, частиною п’ятою статті 126 Основного Закону України Президент України має право в порядку, визначеному законом (пункт 14 частини першої статті 92, стаття 153 Конституції України, призначати на посади та звільняти з посад третину складу Конституційного Суду України. На підставі пункту 23 частини першої статті 106 Конституції України глава держави у визначеному законом порядку утворює суди. Президент України має також право здійснювати перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років (частина перша статті 128 Конституції України) та звільняти його з цієї посади (частина п’ята статті 126 Конституції України). Однак повноважень призначати суддю на посаду голови суду, заступника голови суду та звільняти його з цієї посади Конституція України Президентові України не надала.

Відповідно до пункту 31 частини першої статті 106 Конституції України повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. На цю обставину Конституційний Суд України неодноразово вказував у своїх рішеннях, зокрема у рішенні від 10 квітня 2003 року № 7-рп/2003 (справа про гарантії діяльності народного депутата України), де сказано, що «повноваження Президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали 6 інші його повноваження (права та обов’язки)», та в рішенні від 7 квітня 2004 року № 9-рп/2004 (справа про Координаційний комітет), в якому вказано, що повноваження Президента України, як і повноваження Верховної Ради України, визначаються Конституцією України.

Отже, надання Президентові України частиною п’ятою статті 20 Закону повноважень призначати суддю на посаду голови, заступника голови суду, а також звільняти його з цієї посади суперечить статті 106 Конституції України, тобто це положення Закону є неконституційним.

Конституційний Суд України вважає, що питання про призначення на посаду голови, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) мають бути врегульовані в законодавчому порядку.

Приймаючи рішення у цій справі, Конституційний Суд України враховував вироблені міжнародним співтовариством засади незалежності судових органів, викладені, зокрема, в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року №(94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», де вказується, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; у Європейській хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, в якій передбачається, що рішення про службове підвищення судді вносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; в «Основних принципах незалежності судових органів», схвалених резолюціями №40/32 від 29 листопада 1985 року та № 40/146 від 13 грудня 1985 року Генеральної Асамблеї ООН, в яких зазначається, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки.

Взято до уваги також висновок експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 року щодо Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно того, що президент не може відігравати у підборі суддів на адміністративні посади настільки активну роль, та положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року № 361, в якому передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Враховуючи вищезазначене, Конституційний Суд України вважав за доцільне визнати таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. Цим же рішенням КСУ рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади.

У Рішенні у справі про призначення суддів на адміністративні посади від 22 грудня 2009року М 34-рп/2009 Конституційний Суд роз’яснив, що Рада суддів України, згідно діючого на той час Закону «Про судоустрій», не уповноважена вирішувати питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах, а лише повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями. Знову ж таки, жодна норма закону на той час не давала однозначної відповіді на це запитання.

Приводом для постановления такого рішення стало те, що Рала суддів України 31 травня 2007 року прийняла рішення № 50 щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення їх з цих посад, яким визначила, що саме вона є єдиним повноважним на це суб’єктом. Необхідність наділення себе повноваженнями призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад Рада суддів України обгрунтувала тим, що 1 червня 2007 року закінчувалися повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів судів загальної юрисдикції, і зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання могло призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже — до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання з цього приводу, виходив з такого.

Рішенням від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 Конституційний Суд України визнав неконституційним положення частини п’ятої статті 20 Закону, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України, і рекомендував Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади (пункти 1, З резолютивної частини). Однак це питання так і не було законом врегульоване.

У Конституції України визначено, що державна влада в Україні здійснюється на засадах поділу на законодавчу, виконавчу та судову (частина перша статті 6), та визначено механізм її здійснення (частина друга статті 6, частина друга статті 19). Основний Закон України встановив засади організації і діяльності судової влади та взаємодії між нею, законодавчою і виконавчою владою на підставі конституційно закріпленої системи стримувань і противаг.

Так, до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні належить прийняття законів з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України).

Згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України судоустрій визначається виключно законами України. Законом затверджено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції, основні вимоги до формування корпусу професійних суддів, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, а також встановлено загальний порядок забезпечення діяльності судів та врегульовано інші питання судоустрою. Статтею 104 Закону передбачено, що організаційними формами суддівського самоврядування є збори суддів, конференції суддів, з’їзд суддів України, ради суддів та їх виконавчі органи. За Законом суддівське самоврядування — це самостійне колективне вирішення питань внутрішньої діяльності судів в Україні професійними суддями, до яких належать організаційне забезпечення судів та діяльності суддів, соціальний захист суддів та їх сімей, а також інші питання, які не пов’язані безпосередньо зі здійсненням правосуддя.

Порядок здійснення суддівського самоврядування визначається відповідно до Конституції України цим Законом та іншими законами, а також регламентами і положеннями, які приймаються органами суддівського самоврядування згідно з Законом.

У Законі передбачено, що з’їзд суддів України — це найвищий орган суддівського самоврядування (частина перша статті 112), а Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування у період між з’їздами суддів України (частина перша статті 116), та визначено правові основи їх функціонування. Відповідно до пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону до повноважень Ради суддів України віднесено вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених Законом, а тому зміст цієї норми слід аналізувати в сукупності з іншими його нормами, зокрема статтею 20.

У частині п’ятій статті 20 Закону визначено повноваження Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів) давати рекомендації стосовно призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення з цієї посади. Отже, положення пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону, у якому зазначено, що Рада суддів України вирішує питання щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах у випадках і порядку, передбачених цим Законом, у системному зв’язку з положенням першого речення частини п’ятої статті 20 Закону необхідно розуміти як таке, що дає Раді суддів України право вирішувати питання про рекомендацію кандидатури конкретного судді для призначення його на посаду голови суду, заступника голови суду.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що така рекомендація є обов’язковою складовою законодавчо визначеної процедури вирішення кадрових питань. Тому орган (посадова особа), повноважний приймати рішення про призначення на відповідні посади чи звільнення з них, не має права вирішувати такі питання на свій розсуд без відповідної рекомендації. Питання призначення судді на адміністративну посаду голови суду, заступника голови суду чи звільнення з цієї посади відповідно до чинної редакції першого речення частини п’ятої статті 20, статті 116 Закону може бути вирішене тільки на підставі рекомендації Ради суддів України (ради суддів спеціалізованих судів), оскільки саме в чинній редакції пункту 4 частини п’ятої статті 116 Закону визначено рекомендаційний характер рішення Ради суддів України для призначення повноважним органом (посадовою особою) суддів на адміністративні посади в судах.

Зі змісту статей 102,103 Закону не вбачається, що ними врегульовано повноваження Ради суддів України щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах.

Оскільки рекомендація Верховній Раді України, викладена у Рішенні Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади, щодо необхідності в законодавчому порядку врегулювати призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади не виконана, це призвело до правової невизначеності (прогалини в Законі). Конституційний Суд України вважав за необхідне ще раз покласти на Верховну Раду України обов’язок невідкладно вирішити це питання.

Зрештою, у Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України

(конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад» від 25 березня 2010 року № 9-рп/2010 фактично позбавив і Верховну Раду України призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад, опосередковано вже вкотре вказавши на необхідність врегулювання цього питання законом.

Аналізуючи саму Постанову, то нею тимчасово, до законодавчого врегулювання, було запроваджено порядок призначення суддів на адміністративні посади — голови суду, заступника голови суду (крім Голови Верховного Суду України і заступників Голови Верховного Суду України) та звільнення їх з цих посад Вищою радою юстиції на підставі рекомендації: Ради суддів України (а щодо спеціалізованих судів — відповідної ради суддів); Голови Верховного Суду України (а щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду); зборів суддів відповідних судів; члена Вищої ради юстиції (пункт 1). У Постанові також передбачалося, що повноваження голови суду, заступника голови суду, призначених після 16 травня 2007 року згідно з положеннями частини п’ятої статті 20 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», визнаними неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007, підлягають підтвердженню у порядку, встановленому пунктом 1 Постанови (пункт 2).

Однак встановлення Верховною Радою України порядку призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад постановою, а не законом України, не відповідає положенням частини другої статті 8, частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92, частини першої статті 131 Конституції України. Більше того, Постанова була прийнята всупереч вже згадуваним рішенням Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1 -рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади, в якому Верховній Раді України рекомендовано невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади, та від 22 грудня 2009 року № 34-рп/2009 у справі про призначення суддів на адміністративні посади, в якому Верховну Раду України зобов’язано невідкладно виконати Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у зазначеній частині. Наділивши Постановою Вищу раду юстиції правом призначати суддів на адміністративні посади та звільняти їх з цих посад, Верховна Рада України надала їй додаткові, не передбачені статтею 131 Конституції України повноваження.

Вирішуючи означене вище питання, Конституційний Суд України виходив з такого.

Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1, частина перша статті 8 Конституції України).

Основний Закон України передбачає засади поділу державної влади на законодавчу, виконавчу, судову та вказує на межі повноважень органів державної влади, підстави та способи їх діяльності (стаття 6, частина друга статті 19).

Питання судоустрою, судочинства, статусу суддів відповідно до Конституції України повинні визначатися виключно законами України; прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні (стаття 75, пункт 3 частини першої статті 85, пункт 14 частини першої статті 92). Тому вирішення зазначених питань також є повноваженнями цього органу.

Надавши Верховній Раді України такі повноваження, Основний Закон України зобов’язує її діяти не лише в їх межах, а й у передбачений Конституцією України спосіб, тобто визначати судоустрій, судочинство, статус суддів виключно шляхом прийняття законів.

На виконання пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України Верховна Рала України прийняла Закон України «Про судоустрій», відповідно до якого утворення судів, призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад є складовими судового устрою (стаття 20). Тож ці питання згідно з Основним Законом України мають вирішуватися виключно в законодавчому порядку, який є конституційно встановленим способом визначення Верховною Радою України судоустрою.

На врегулюванні питання призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад саме в законодавчому порядку наголосив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 травня 2007 року № 1-рп/2007 у справі про звільнення судді з адміністративної посади (абзац третій пункту 6 мотивувальної частини, пункт З резолютивної частини).

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, висловленою у Рішенні від 1 квітня 2008 року № 4-рп/2008 у справі про Регламент Верховної Ради України, яка полягає в тому, що перелік питань, які мають регулюватися виключно законами України, передбачений статтею 92 Основного Закону України, має імперативний характер, а це означає, що всі рішення щодо них повинні прийматися у формі закону. До них належать, зокрема, судоустрій, судочинство, статус суддів. У такий спосіб Конституція України встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати організацію і порядок діяльності органів законодавчої, виконавчої, судової влади та статус їх посадових осіб (абзаци третій, четвертий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини).

Отже, врегульовуючи питання щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад постановою, а не законом, Верховна Рада України хоч і діяла в межах наданих їй повноважень, але не у спосіб, який вимагає Конституція України, що не відповідає положенням частини другої статті 19, пункту 14 частини першої статті 92 Основного Закону України.

Таким чином, після численних дискусій та кількох рішень Конституційного Суду України законодавцем у коментованому Законі все ж було врегульовано питання призначення суддів на адміністративні посади.

Так, згідно статті 20 Закону, голова місцевого суду, його заступник, голова апеляційного суду, його заступники, голова вищого спеціалізованого суду, його заступники призначаються на посади строком на п’ять років із числа суддів цього суду та звільняються з посад Вищою радою юстиції за поданням відповідної ради суддів. Натомість Голова Верховного Суду України, заступник Голови Верховного Суду України обираються на посади і звільняються з посад Пленумом Верховного Суду України у порядку, встановленому цим Законом (див. коментар до ст. 42 цього Закону).

Частиною четвертою коментованої статті встановлено, що призначення судді на адміністративну посаду без додержання вимог цього Закону не допускається. Таким чином у проблемному питання щодо призначення суддів на адмінпосади поставлено крапку.

pidruchniki.com

Мего-Інфо — Юридична бібліотека №1

Юридична бібліотека України

Популярні розділи

Всього на сайті:

Дисертацій з права онлайн: 62

Підручників з права онлайн: 37

НПК кодексів України онлайн: 16

Коментарі кодексів

Доставка БЕСПЛАТНО. Со склада

Галузі права

  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 307.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 410.
  • strict warning: Non-static method Pagination::getInstance() should not be called statically in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • strict warning: Only variables should be assigned by reference in /home/povnator/public_html/mego.info/sites/all/modules/pagination/pagination.module on line 344.
  • Умовивикористання матеріалу. З питання авторського права звертайтеся на:[email protected]

Порядок призначення та звільнення з посади голови суду та його заступника, їх функціональні обов’язки

Сторінки матеріалу:

  • Порядок призначення та звільнення з посади голови суду та його заступника, їх функціональні обов’язки
  • Сторінка 2
  • Сторінка 3

Від керівників органів судової влади, їх організаційних здібностей залежить своєчасність і оперативність відправлення правосуддя, тому основними дієвими особами, які повинні на практиці втілювати рішення судово-правової реформи в Україні, є голови місцевих судів та їх заступники. Саме на них покладено основний тягар у забезпеченні належного судочинства в державі.

З цього приводу в Постанові спільного засідання Президії Верховного Суду України, президії Ради суддів України та колегії Державної судової адміністрації України від 12 берез. 2003 р. № 17 указано, що голови місцевих судів несуть персональну відповідальність за належну організацію роботи суду і своєчасний розгляд справ [55]*.

Донедавна згідно зі ст. 20 Закону України»Про судоустрій України» голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду строком на п’ять років з числа суддів та звільнялися з посади Президентом України за поданням Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду) на підставі рекомендації Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — рекомендації відповідної ради суддів).

Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України» (справа про звільнення судді з адміністративної посади) № 1-рп/2007 від 16 трав. 2007р. положення ч. 5 ст. 20, відповідно до якого голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду та звільнялися з посади Президентом України, визнано неконституційними. Основним аргументом Конституційного Суду України стало те, що повноваження Президента України визначаються лише Основним Законом України. Конституція України не передбачає повноваження голови держави із призначення і звільнення суддів з адміністративних посад, тому відповідне положення ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України» є незаконним.

Приймаючи це рішення, Конституційний Суд України враховував вироблені міжнародним співтовариством засади незалежності судових органів, викладені, зокрема, в рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовт. 1994 р. № (94)12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», де вказано, що орган, який уповноважений приймати рішення щодо кар’єри суддів, повинен бути незалежним від уряду та адміністративних органів; у Європейській хартії про Закон «Про статус суддів» від 10 лип. 1998 р., у якому передбачається, що рішення про службове підвищення судді виносяться органом, незалежним від виконавчої та законодавчої влади; в «Основних принципах незалежності судових органів», схвалених резолюціями від 29 лист. 1985 р. № 40/32 та від 13 груд. 1985 р. № 40/146 Генеральної Асамблеї ООН, указується, що усунення від посади чи звільнення судді мають бути предметом незалежної перевірки. На цьому наголошується і в Рішенні Конституційного Суду України від 16 трав. 2007 р. № 1-рп/2007.

Конституційний Суд України взяв до уваги також висновок експертів Ради Європи від 19 груд. 2002 р. щодо Закону України «Про судоустрій України» стосовно підбору суддів на адміністративні посади та положення Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України № 361 від 10 трав. 2006 р., у якій передбачається запровадити порядок, за яким адміністративні посади в судах займатимуть судді, призначені органами суддівського самоврядування.

Указаним Рішенням Конституційного Суду України рекомендовано Верховній Раді України невідкладно в законодавчому порядку врегулювати питання про призначення суддів на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення їх з цих посад.

На виконання цього рішення Верховна Рада України
30 трав. 2007 р. прийняла Постанову № 1098 «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад»[56], відповідно до якої тимчасово функцію призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з них виконує Вища рада юстиції на підставі рекомендації: Ради суддів України (щодо спеціалізованих судів — відповідної ради суддів); Голови Верховного Суду України (щодо спеціалізованих судів — голови відповідного вищого спеціалізованого суду); зборів суддів відповідних судів; члена Вищої ради юстиції. Однак за умов гострої політичної кризи легітимність і законність цього акта Верховної Ради України були піддані критиці з боку суддівського співтовариства.

На противагу вказаній постанові парламенту Рада суддів України ухвалила рішення № 50 «Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад» від 31 трав. 2007 р.[57] Посилаючись на положення п. 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України судоустрій, судочинство та статус суддів визначаються виключно законами України, Рада суддів України зазначала, що відповідне питання має бути врегульоване виключно законом України. Згідно з ч. 5 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України» (у частині, конституційність якої не поставлена під сумнів Конституційним Судом України) питання щодо призначення суддів на посаду голови, заступника голови суду, а також звільнення його з цієї посади мають вирішувати Рада суддів України, Голова Верховного Суду України, рада суддів спеціалізованого суду, голова вищого спеціалізованого суду.

Рішенням Ради суддів України встановлено порядок призначення на посади голів, заступників голів суду, а також звільнення їх з цих посад, згідно з яким остаточні рішення з цих питань має приймати Рада суддів України до врегулювання цього питання в законодавчому порядку. Подання на призначення та звільнення голів, заступників голів загальних судів має вносити Голова Верховного Суду України, щодо голів вищих спеціалізованих судів — Голова Верховного Суду України на підставі рекомендації відповідної ради суддів, а інших голів та заступників голів спеціалізованих судів — Голова Верховного Суду України разом із головою відповідного вищого спеціалізованого суду на підставі рекомендації відповідної ради суддів. Указане рішення Ради суддів України було схвалене на VIII позачерговому з’їзді суддів 26 черв. 2007 р. і втілене в життя.*

Відповідно до чинного законодавства суддя, перебуваючи на адміністративній посаді, продовжує здійснювати повноваження судді відповідного суду, закріплені у законодавстві, також як і у випадку звільнення його з адміністративної посади. Припинення ж повноважень судді припиняє і здійснення ним повноважень на адміністративній посаді (ч.6, 7 ст. 20 Закону України «Про судоустрій України»).

Повноваження голови суду обумовлені тим, що він уособлює собою, по-перше, суддю, по-друге — керівника суддівської установи. Звідси і характер його повноважень, із яких можна виокремити суддівські, адміністративні, організаційні та представницькі.

Про суддівські повноваження голови суду йдеться у ст. 20 Закону України «Про судоустрій України», яка передбачає, що перебування судді на адміністративній посаді не звільняє його від здійснення повноважень судді відповідного суду. Залежно від рівня завантаженості голів судів та штатної чисельності суду для реалізації функції правосуддя має відводитися від 50 до 70 % робочого часу. Цілковите усунення голів від процесу розгляду справ призводить до втрати рівня кваліфікації, а здійснення правосуддя на рівні середньої завантаженості рядового судді знижує ефективність управлінських процесів, для забезпечення яких голова суду щоденно має виділяти певний час на початку робочого дня та стільки ж часу в кінці його.

Адміністративні повноваження голови місцевого загального суду розповсюджуються лише на апарат суду. До нього входять посади: консультантів, секретарів суду, секретарів судових засідань, судових розпорядників, помічників суддів, помічників голів судів. Голова суду приймає їх на роботу та звільняє, присвоює їм ранги державного службовця, застосовує щодо них заохочення та накладає дисциплінарні стягнення.

Значну частину повноважень голови місцевого суду складають організаційні повноваження, він зокрема:

? здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;

? визначає обсяг обов’язків заступника (наприклад, доручає йому організацію ведення судової статистики, керівництво роботою канцелярії суду);

? на підставі Указу Президента України про призначення на посаду судді чи постанови Верховної Ради України про обрання судді або припинення повноважень судді видає відповідний наказ;

? здійснює заходи щодо забезпечення формування складу народних засідателів, що полягають у складанні списків осіб, які відповідають вимогам, що висуває закон до кандидатів у народні засідателі, й спрямуванні подання із запропонованим переліком осіб до відповідної місцевої ради. Указаний перелік, затверджений на чотири роки, має у разі необхідності (але не рідше ніж через два роки) переглядатися і оновлюватися;

? організовує ведення судової статистики (форм статистичної звітності більше тридцяти. Вони розроблюються Міністерством юстиції України, звіти мають складатися щомісячно);

? організовує роботу по підвищенню кваліфікації працівників апарату суду. Вказана робота виконується спільно з територіальними управліннями ДСА України.

Представницькі повноваження голови місцевого суду полягають у тому, що він представляє суд у зносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадянами та організаціями.

Перелік повноважень голови місцевого суду, що містяться у ст. 24 Закону України «Про судоустрій України», не є вичерпним. Він може виконувати й інші повноваження, надані йому законом. Проте слід зауважити, що закон не уникнув й прогалин. Так, у ньому не врегульовано, хто має вирішувати в місцевому суді питання щодо підвищення кваліфікації суддів у суді цього рівня. Нічого не говориться й про те, хто і в якому порядку розподіляє справи між суддями, утворює склад суду для колегіального розгляду справ.

Повноваження голови апеляційного суду мають ту ж природу, що й голови місцевого суду. Однак їхній зміст дещо відмінний, обумовлений рівнем суду та, природно, повноваженнями суду, який він очолює.

Якщо суддівські, адміністративні та представницькі повноваження здебільшого тотожні аналогічним повноваженням голови місцевого суду, то організаційні повноваження мають певну відмінність. Так, у голови апеляційного суду відсутні повноваження по забезпеченню формування складу народних засідателів, оскільки згідно з процесуальним законодавством народні засідателі мають залучатися до розгляду справ лише у місцевих судах.

Одночасно голова апеляційного суду має такі організаційні повноваження, якими не наділений голова місцевого суду. Він організовує роботу президії суду, вносить на її розгляд питання і головує на засіданнях президії; поряд з організацією ведення та аналізу статистики організовує вивчення та узагальнення судової практики, у зв’язку з чим він має право витребувати з відповідного суду справи, рішення в яких набрали законної сили; організовує підвищення кваліфікації як працівників апарату суду, так і суддів; вносить пропозиції Голові Верховного Суду України чи голові відповідного вищого спеціалізованого суду щодо кандидатур для призначення на посади голів місцевих судів та їх заступників; надає пропозиції щодо фінансування витрат на утримання суду та організаційного забезпечення його діяльності.

mego.info

Популярное:

  • Приказ о планировании в уис 777 Приказ Федеральной службы исполнения наказаний от 17 декабря 2013 г. N 777 "Об организации планирования в учреждениях и органах уголовно-исполнительной системы" Приказ Федеральной службы исполнения наказаний от 17 декабря 2013 […]
  • Налоги снт по упрощенке Ведение бухгалтерского и налогового учета садоводческого товарищества Вопрос-ответ по теме Бухгалтерские проводки по СНТ (некоммерческое использование земли, только садоводы): 1. взнос членских взносов на расчетный счет, 2. […]
  • Приказ мчс по службе Приказ МЧС России от 6 июля 2017 г. № 285 “Об утверждении примерной формы контракта о прохождении службы в федеральной противопожарной службе Государственной противопожарной службы” (не вступил в силу) В соответствии с частью 8 […]
  • Нотариусы в белебее Многофункциональный центр - Белебей Работают до 6 а тут написано что до 8 чую наебалово Сегодня 26 апреля 2018 взяла талон в 11.38 до меня было 28 человек, работали 6 окошек .очередь продвигалась очень медленно, спустя 45 мин я […]
  • Дополнение изменение в правилах дорожного движения Последние изменения в Правилах дорожного движения Актуальные изменения Правил дорожного движения. Последние изменения в ПДД действуют с 18 марта 2018 года. Не пропустите. В течение года вносятся изменения по несколько раз. В […]
  • Приказ мз рф 1183 Приказ Министерства здравоохранения РФ от 20 декабря 2012 г. N 1183н "Об утверждении Номенклатуры должностей медицинских работников и фармацевтических работников" (с изменениями и дополнениями) Приказ Министерства […]
  • Приказ мвд 130 от 2007 Приказ МВД России от 13 марта 2018 г. № 130 “Об утверждении Порядка принятия подразделениями центрального аппарата Министерства внутренних дел Российской Федерации, территориальными органами Министерства внутренних дел […]
  • Стандарты деятельности адвоката Стандарты профессиональной деятельности. Стандарты профессиональной деятельности: требования к размещению адвокатских образований Совета Адвокатской палаты Ростовской области от 26 августа 2011 г. Настоящий стандарт […]