Закон це нормативно

Теорія держави і права

Академічний курс

Київ
Юрінком Інтер
2006

Поняття та види нормативно-правових актів

Нормативно-правові акти займають особливе місце у системі правових актів. Їх необхідно відрізняти від актів застосування й тлумачення права (докладніше про це див. в інших розділах підручника).

За юридичною силою нормативно-правові акти поділяються на дві великі групи: закони і підзаконні акти.

Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий в особливому порядку органом законодавчої влади або на референдумі, володіє вищою юридичною силою та регулює найбільш важливі суспільні відносини.

1) приймається органом законодавчої влади — парламентом, уповноваженою громадською організацією або на референдумі;

2) порядок його підготовки й видання визначаються конституцією країни та регламентом парламенту;

3) володіє вищою юридичною силою, відповідно всі підзаконні акти повинні відповідати йому і ні в чому не суперечити;

4) регулює найбільш важливі, ключові, суспільні відносини: основи суспільного і державного ладу, права, свободи і обов’язки громадян, форма держави, повноваження органів державної влади тощо.

Саме дані ознаки і виділяють закон у системі інших правових актів, додаючи йому якість верховенства. Змінити або скасувати закон вправі тільки той орган, який його прийняв, причому в чітко встановленому порядку. Згідно зі ст. 85 Конституції України закони приймає Верховна Рада України.

Класифікація законів може проводитися за різними критеріями:

за їх юридичною силою:

1) Конституція (Основний Закон) — основоположний установчий політико-правовий акт, що закріплює конституційний лад, права і свободи людини та громадянина, визначає форму правління і державного устрою, правовий статус органів державної влади (наприклад, у ст. 8 Конституції України визначено, що вона має найвищу юридичну силу, закріплює коло суб’єктів нормотворчої діяльності);

2) конституційні закони — вносять зміни і доповнення до конституції та приймаються з питань, що передбачені та органічно пов’язані з нею (наприклад, Закон України «Про громадянство»);

3) звичайні закони — акти поточного законодавства, присвячені регулюванню різних сторін соціально-економічного, політичного та духовного життя суспільства (наприклад, Закон України «Про електроенергетику»);

за суб’єктами законотворчості: закони, що приймаються представницькими державними органами влади; іншими центральними органами влади, які займаються правотворчістю на основі делегування їм правотворчих повноважень від представницьких органів; уповноваженими громадськими організаціями (муніципальними органами, профспілками тощо); спільними (державних органів та інших соціальних структур); народом України, прийняті на референдумі;

за предметом правового регулювання: конституційні (Закон України «Про вибори народних депутатів»), адміністративні (Кодекс України про адміністративні правопорушення), цивільні (Цивільний кодекс України), кримінальні (Кримінальний кодекс України), екологічні (Закон України «Про охорону атмосферного повітря») тощо;

за терміном дії: постійні (Конституція України) і тимчасові (Тимчасовий регламент Верховної Ради України), надзвичайні — їх дія обмежена у часі і залежить від існування відповідних зазначених в цьому законі надзвичайних обставин;

за структурою: прості (Закон України «Про освіту»), кодифіковані (Житловий кодекс України, Основи законодавства України про культуру);

за сферою дії: загальнодержавні (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»), окремих адміністративно-територіальних одиниць (постанови або рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим).

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, володіють рядом специфічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце займає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення у житті будь-якого суспільства, відіграючи допоміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України повноваження з прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Президентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). У обмеженому обсязі та у випадках, передбачених конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміністрацій (ст. 118), органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (статті 143, 144).

Виділяють наступні види підзаконних актів, розташовані за ієрархією:

1) Укази й розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, обов’язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та конституційними законами і при цьому не повинні суперечити Конституції України та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Це — принцип контрасигнатури, відповідно до якого Прем’єр-міністр чи міністр беруть на себе юридичну відповідальність за виконання даного акта. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце. Важлива роль приділяється указам, багато у чому завдяки їм глава держави реалізує повноваження та елементи свого правового статусу. У сучасний період сфера правового регулювання, охоплена указами, дуже широка. Як правило, вони видаються у випадку прогалин у праві. Розпорядження — це другі за значенням підзаконні акти глави держави. Звичайно, вони приймаються з поточних чи процедурних питань. Акти Президента публікуються в офіційних виданнях. Наприклад, Указ Президента України «Про Збройні Сили України», Розпорядження Президента України «Про призначення Л. Каденюка помічником Президента України з питань авіації та космонавтики».

2) Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов’язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а також указів Президента України. Змістом постанов уряду є норми права, що встановлюють основи управлінської діяльності в галузі фінансів, освіти, культури, охорони здоров’я тощо, як основні напрями його діяльності. Розпорядження уряду, як правило, мають характер індивідуального правового регулювання. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття. Наприклад, Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами» або постанова Кабінету міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері постачання газу та нафти в Україну», «Про заходи щодо завершення будівництва недобудованих житлових будинків».

3) Накази, інструкції, положення тощо міністерств, відомств, державних комітетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента і Уряду України.

Накази — розпорядчі документи оперативного характеру, якими, як правило, затверджуються або скасовуються інші підзаконні нормативно-правові акти або продовжується строк їх дії.

Інструкції — встановлюють порядок застосування чинного законодавства або порядок здійснення будь-якої діяльності.

Положення, статути — закріплюють правове становище, структуру, функції і компетенцію певної державної організації.

Ці акти приймаються на основі і відповідно до законів України, указів і розпоряджень Президента України, постанов і розпоряджень Уряду України, регулюють суспільні відносини, що перебувають, як правило, у межах компетенції даної виконавчої структури. Однак є серед них і такі, котрі мають загальне значення, виходять за межі конкретного міністерства й відомства, поширюються на широке коло суб’єктів. Наприклад, акти Міністерства фінансів України, Державної податкової адміністрації тощо.

4) Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, селищ, мікрорайонів тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров’я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5) Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників державних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), прийняті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

У деяких правових системах залишається діяти одне з найдавніших джерел права — правова доктрина як сукупність наукових знань про певне правове явище, які знаходять прояв у вигляді ідей, концепцій тощо, яким надається загальнообов’язкове значення.

Найбільш яскравий і завершений приклад існування і дії правової доктрини як джерела права можна побачити у Стародавньому Римі, де думки авторитетних юристів і їх діяльність визнавалися джерелом права. У Дигестах Юстиніана зазначалось, що юристам дозволено було створювати право, а якщо їх думки схожі, то автоматично набуває сили закону те, в чому вони згодні. Це підтверджується і прийняттям у 426 р. закону «Про цитування юристів», у якому визнавалось загальнообов’язкове значення реалізації основних ідей і принципів найвідоміших римських юристів: Папініана, Гая, Модестіна, Павла, Ульпіана, викладених у їх творах. Саме на них міг спиратися суддя при вирішенні конкретної справи. Остаточного оформлення правова доктрина отримала у період середньовіччя і нового часу в провідних європейських університетах і тривалий час була пануючою.

У сучасний період правова доктрина також визнається джерелом права, але є найбільш актуальним для країн мусульманського права. Мусульманські вчені-юристи, найвідомішими серед яких були: Абу Ханіф, Мухаммед ібн Ідріс Шафії, Ахмед ібн Ханбаль, грунтуючись на Корані та Сунні, — основних джерелах мусульманського права — виробили правову доктрину (фікх), що знайшла схвалення ісламської общини та зовнішнє відображення в Іджмі. Іджма нині являє собою єдину догматичну основу мусульманського права, Коран і Сунна — це лише його історичні основи. Дане джерело мусульманського права має виключно велике практичне значення. Лише записані в Іджму норми права незалежно від їх походження підлягають застосуванню.

На думку Рене Давіда доктрина у наші дні, так само, як і у минулому, складає дуже важливе і життєдайне джерело права. Ця роль знаходить прояв у тому, що саме доктрина створює словник і правові поняття, якими користується законодавець.

Соціальні інтереси знаходять прояв у правових концепціях та ідеях і таким чиномб впливають на процес правотворчості та правову систему суспільства. Як правило, змістом правової доктрини охоплюються проблеми державотворення і правотворення, формулюються відповідні правові концепції, ідеї, поняття і категорії. Правова доктрина характеризує юридичне мислення та праворозуміння, є відзеркаленням правових поглядів представників юридичної науки. Механізм виникнення і дії правової доктрини як джерела права може мати наступний вигляд: виникнення потреби правового регулювання окремих суспільних відносин — науковий пошук — поява ідеї і її обгрунтування — підтримка ідеї на державному (офіційному) рівні та схвалення громадськістю — перетворення ідеї на концепцію проведення правової реформи в тій чи іншій сфері суспільного життя.

Особливого значення правова доктрина як джерело права набуває в країнах, де в силу різних обставин, існують суттєві прогалини у праві, оскільки саме правові ідеї є фундаментом права, його основою і мають велике значення для процесу тлумачення права, прийняття нормативно-правових актів. До правової доктрини як джерела права звертаються суб’єкти правової діяльності у процесі вирішення конкретних питань, вживаючи формулу «відповідно до усталеної в науковій літературі думки».

Однією із сфер духовного життя суспільства є релігія як система відносин між людьми з приводу вірування або між людьми та предметами віри. Складовим елементом цієї системи відносин є релігійні норми — правила поведінки загальнообов’язкового характеру, що встановлені або затверджені церквою з метою регламентації певних сфер суспільних відносин у межах власної компетенції. Зміст релігійних норм обумовлюється релігійними потребами віруючих, у християнських країнах джерелами релігійного (канонічного) права були постанови Вселенських соборів, папські були та енцикліки, Біблія тощо; у мусульманських — це Коран, Сунна.

Неоднозначність змісту релігійних норм дозволяє їх класифікувати наступним чином.

1. Відповідно до значення у системі віровчення:

— догматичні норми — є первинними, визначають філософську спрямованість релігії, її постулати;

— канонічні — прийняті на засіданнях релігійних органів (синодів, соборів тощо) або одноособово представниками органів релігійної влади (папою,єпископами тощо) регулюють внутрішньоцерковне життя;

— побутові — визначають зміст правил, які використовуються віруючими в побуті.

2. За змістом і характером реалізації:

— доктринальні — визначають принципові положення віровчення;

— культові — регулюють порядок (процес) і зміст проведення релігійних обрядів і служб.

3. За сферою поширення дії:

— внутрішньоцерковні — регулюють відносини, що вникають у церковному середовищі;

— світські — регулюють відносини, що виникають між церквою, її діячами, віруючими особами та суспільними організаціями, у тому числі й державою.

Ознаки релігійних норм:

— нормативність — розповсюдження дії на невизначене і неперсоніфіковане коло суб’єктів;

— формальна визначеність — зовнішнє закріплення у відповідних джерелах (Біблія, Коран, Сунна, Каббала, постанови Вселенських, помісних соборів тощо);

— офіційний характер — мають релігійні норми, прийняті органами церковної влади (постанови Вселенських соборів, рішення Помісних соборів Російської Православної Церкви тощо);

— загальність — регулювання внутрішньоцерковних відносин, вдносин між церквою і державою, між церквою та іншими організаціями в суспільстві, змістом яких є символи віри, шлюбно-сімейні відносини тощо. У християнських країнах змістом релігійних норм вважають символи віри, вчення Ісуса Христа та апостолів, Старий і Новий Завіт, порядок богослужіння тощо.

Реалізація релігійних норм відбувається шляхом переконання, виконання, дотримання і примусу. Щодо примусовості, то Церква нікого не примушує вступати з нею у союз, але якщо будь-хто вже увійшов в нього і належить їй, якщо побажає користуватися її благами, повинен підкорятися її законам, заснованим на Божественній волі.

Сукупність релігійних норм утворює цілісну систему правил поведінки, взаємозалежних і взаємообумовлених, які містять релігійні приписи, звернені до осіб, що сповідують релігію.

Як правило, релігійні (канонічні) норми мають систематизований характер і існували чи існують у вигляді збірників: Біблія, Коран, Сунна, Звід канонічного права, Кодекс канонічного права тощо.

У міру підвищення ролі судової та законодавчої влади в державі, канонічні норми як джерела права втратили суттєве значення і забезпечують регулювання лише внутрішніх церковних справ.

Винятком із загального правила можуть служити норми мусульманського права, які поширені в арабських та деяких інших країнах Сходу. Такі норми закріплюють загальні правила поведінки мусульман з точки зору добра і зла (відповідно: дозволено — заборонено) і вказують їм на необхідну поведінку згідно з релігійними настановами.

Сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових правил, що має назву шаріат, покликані регламентувати поведінку мусульман у всіх сферах суспільного життя, їх думки і почуття. Особливість полягає у тому, що практично всі нормативні приписи походять з обов’язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини. Шаріат містить чотири групи приписів: норми, які фіксують релігійну догматику ісламу; норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики; норми, які регламентують відносини між віруючими і Аллахом; правила поведінки між мусульманами і немусульманами.

Особливостями норм мусульманського права є його сприйняття як результат божественного откровення; неможливість їх зміни; не територіальне, а персональне обмеженя дії: всі правовірні мусульмани, де б вони не знаходилися, утворюють одну общину і тому зобов’язані підкорюватися її приписам; не поширюються на неправовірних і невілюються стосовно правовірних жінок; можуть виступати в двох формах: первинній (ті, що сформульовані Аллахом) і похідній (тлумачення норм шаріату); імперативний характер і відповідна спрямованість на задоволення загальних потреб; переважне закріплення лише обов’язків.

Формальне відображення норми мусульманського права знайшли у Корані — священній книзі, Сунні — зібранні традиційних правил, які стосуються дій Магомета, Іджмі — висновках вчених-мусульман щодо конкретизації положень Корану, Киясі — роздумах щодо тих життєвих обставин мусульман, які не були охоплені попередніми джерелами.

www.ebk.net.ua

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ

Нормативно-правовий акт це владне розпорядження держави, встановлює, змінює або скасовує норми права. Нормативно-правовий акт характеризується наступними рисами: по-перше, він містить загальнообов’язкові правила поведінки, тобто норми права; по-друге, він однобічно обов’язковий для тих, на кого розрахований; по-третє, володіє відповідною юридичною силою, яка вказує на його зв’язок з іншими нормативно-правовими актами; по-четверте, характеризується неконкретностью адресата; по-п’яте, є результатом нормотворчої діяльності спеціально на те уповноважених органів держави.

Нормативно-правові акти утворюють систему, що базується на їх юридичною силою. Отже, система нормативно-правових актів — це сукупна субординаційна зв’язок владних приписів держави, заснована на їх юридичною силою.

Особливості системи нормативно-правових актів полягають у наступному:

1. Вони знаходяться в соподчиненной (субординаційного) зв’язку між собою.

2. Ця форма зв’язку між нами визначається їх юридичною силою.

3. Місце і роль нормативно-правового акта в системі владних приписів держави офіційно виражається в їх найменуванні (Конституція, закон, постанова і т. д.).

Відмінності у нормативно-правових актах, які утворюють систему, обумовлені трьома моментами:

а) відмінностями у змісті питань, дозволених нормативно-правовими актами;

б) відмінностями в юридичній природі або юридичною силою;

в) відмінностями у процедурі прийняття нормативно-правових актів. Чільну роль у системі нормативно-правових актів посідає закон.

Закон це нормативно-правовий акт, видаваний вищим представницьким органом державної влади і володіє вищою юридичною силою.

Можна вказати на такі види законів, які діють в Російській Федерації: Основний Закон, або Конституція, федеральні конституційні закони та федеральні закони. У свою чергу, ці закони розрізняються за сферою дії. Вони класифікуються на загальнофедеральні і республіканські. Якщо перші регулюють суспільні відносини, що мають значення для всієї Російської Федерації, то другі діють тільки в межах територій республік, які входять у Російську Федерацію.

Дія законів РФ на території всіх суб’єктів Російської Федерації є вираженням єдності загальфедеральної державної влади на всій території Російської Федерації.

Дія законів на всій території Російської Федерації відрізняє закони від ряду інших актів Федеральних Зборів, що регулюють порядок його внутрішньої діяльності або закріплюють персональний склад підпорядкованих йому органів.

Закони РФ є вищою імперативним вираженням і втіленням державної волі російського суспільства. Цим обумовлена їх найвища юридична сила у порівнянні з усіма іншими актами.

До зовнішнім реквізитами закону відносяться: найменування виду акта і органу, прийняв його, зазначення місця та дати прийняття. Серед цих реквізитів повинна бути також підпис посадової особи, яка має за законом право підписувати відповідні акти (Президент РФ підписує закони РФ, Голова Ради Федерації — постанови Ради Федерації). Заголовок закону є вихідним формальним реквізитом його змісту. Він повинен точно відповідати змістом закону, предмета його регулювання.

Преамбула закону — це вихідна частина (вступ), що передує основним змістом закону. У преамбулі зазначається, у зв’язку з чим приймається той чи інший закон, які цілі він переслідує. В преамбулі не повинно міститися нормативних приписів або нормативних визначень. До всього іншого вона повинна бути місткою, лаконічною і чіткою.

Спосіб взаємозв’язки складових частин закону визначається його характером і змістом. Якщо він являє собою об’ємний і складний за своїм побудови акт, то неминуча його рубрикація на відповідні нормативні частини, розділи, глави, підрозділи і т. д.

Поділ закону на рубрики, їх найменування повинно відповідати тим громадським відносин, які вони регулюють і закріплюють. Причому рубрикація закону повинна ґрунтуватися на принципі «сходження» від загального до особливого, від простого до більш складного. Спочатку необхідно викласти загальні положення принципи, що лежать в основі закону, а потім вже певною послідовності розташовувати відповідні нормативні приписи. Надавши логічну стрункість законом, законодавець тим самим сприяє його ефективності, правильного розуміння його змісту.

Конституція являє собою основний закон держави, зміцнює засадничі суспільні відносини, що визначають спосіб існування держави, суспільства, громадян.

Конституція є юридичною базою всього поточного законодавства. Федеральні конституційні закони вносять зміни і доповнення до конституції. Тому для їх прийняття необхідно кваліфікована більшість голосів — не менш 2/3 голосів депутатів Державної Думи і 3/4 голосів членів Ради Федерації Федеральних Зборів.

Федеральні (звичайні) закони хоча і регулюють важливі сфери суспільних відносин, але не вносять змін і доповнень до конституції. Тому для їх прийняття вимагається проста більшість голосів парламентаріїв (50 відсотків плюс 1).

Основи законодавства законодавчий акт зведеного характеру, містить найважливіші, основоположні норми відповідної галузі законодавства. Вони служать правовою базою регулювання суспільних відносин у певній галузі і видаються з предметів спільного ведення Російської Федерації і її суб’єктів.

Регламент законодавчий акт, що закріплює структуру, функції та порядок діяльності палат Федеральних Зборів, їх комісій та комітетів. Регламент юридично забезпечує процесуальну форму ухвалення рішень Радою Федерації, Державною Думою і їх робочими органами.

Кодекс — законодавчий акт, в якому зведено до внутрішнього єдності норми права, регулюють певну область суспільних відносин. Кодекс, як правило, відноситься до якої-небудь однієї галузі права (наприклад, Цивільний кодекс, Кримінальний кодекс). Систематизація норм права у кодексі проводиться в порядку, відображає структуру даної галузі права.

Договори (угоди) Російської Федерації завжди мають нормативний характер, якщо вони стосуються взаємин зі своїми суб’єктами. Вони можуть бути укладені у формі засновницького договору, угоди про співпрацю та ін. Прикладом договору може служити Федеральний договір, укладений між Російською Федерацією і Татарстаном в 1994 р.

Всі наступні нормативно-правові акти держави видаються на основі, у відповідно та на виконання законів, тобто мають підзаконний характер. Тому нормативно-правові акти за юридичною силою можна класифікувати на законодавчі і підзаконні.

Укази Президента Російської Федерації займають чільне місце серед підзаконних актів, бо Президент (у відповідності з Конституцією РФ і федеральними законами визначає основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики держави. На відміну від закону, який завжди є нормативно-правовим актом, укази Президента можуть носити і ненормативні характер.

Нормативні укази Президента підзаконні акти. Вони видаються в межах, встановлених конституцією і законами. Разом з тим укази характеризуються переважаючою юридичною силою по відношенню до всіх іншим підзаконним актам. Юридична природа указу Президента обумовлюється насамперед тим, що це акт глави держави, який є гарантом конституції, прав і свобод людини і громадянина.

Нормативні укази, як і закони, слід розрізняти залежно від того, яким президентом вони видані і на якій території вони діють. На цій підставі укази поділяються на два види: укази Президента РФ і укази президентів республік, входять до складу Російської Федерації.

Найбільш важливими серед всіх інших підзаконних актів є постанови Уряду РФ, урядів республік, які входять у Російську Федерацію.

Уряд РФ здійснює виконавчу владу і складається з Голови уряду, заступників Голови Уряду і федеральних міністрів.

Його акти видаються на основі й на виконання законів та указів Президента РФ. Вони обов’язкові до виконання на всій території Російської Федерації, і їм повинні відповідати акти всіх нижчестоящих органів виконавчої влади.

Аналогічним статусом володіють постанови урядів республік, що входять до складу Російської Федерації. Але їх дія обмежена територіями цих республік.

До підзаконним нормативно-правових актів відносяться накази, інструкції, інструктивні листи та постанови міністерств і відомств (комітетів) Російської Федерації, республік, що входять до складу Російської Федерації.

Нормативні акти міністерств і відомств (комітетів) діють в межах їх повноважень та носять строго підзаконний характер. Нормативно-правові акти представницьких і виконавчих органів державної влади республік та інших суб’єктів Російської Федерації наділені особливою юридичною силою на своїй території. Вони обов’язкові до виконання всіма громадянами.

Нормативні акти регулюють суспільні відносини у певних межах, обмежених часом, простором і колом осіб.

Нормативні акти діють у часі, причому початок дії визначається моментом вступу в силу.

В законодавстві РФ існує три способи встановлення цього моменту:

1) нормативний акт набуває чинності з часу його прийняття або опублікування;

2) час набрання чинності визначається закінченням встановленого строку після опублікування акта;

3) нормативний акт набирає чинності з моменту, прямо вказаного в ньому або в законі, затверджує цей акт.

Тривалість дії нормативного акта визначається часом, який проходить з моменту вступу його в силу і до моменту припинення дії.

Закони та інші нормативні акти вважаються такими, що втратили чинність і припинили дія за таких підстав:

1) в результаті прямої вказівки про скасування, міститься або в тексті знову прийнятого акта, або в спеціальному рішенні компетентного органу;

2) у зв’язку з прийняттям нового нормативного акта, який замінив раніше діючий, якщо сам старий акт не скасовано;

3) після закінчення строку, встановленого в самому нормативному акті.

Дія нормативних актів в просторі обмежується певною територією, у межах якої вони реалізуються.

Під територією держави розуміється частина земної поверхні у межах державних кордонів, включаючи внутрішні і територіальні води, повітряні простору над ними, надра, а також військові, торговельні та інші кораблі, знаходяться за межами держави, території посольств.

Дія нормативних актів по колу осіб поширюється на всіх російських громадян, посадових осіб, осіб без громадянства та іноземців, державні органи, громадські організації. Деякі нормативні акти поширюються тільки на громадян або мають відношення лише до осіб без громадянства та іноземцям.

bibliograph.com.ua

Закон, як найвищий нормативно-правовий акт.

Державний закон — це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представницькими органами державної влади (парламентом) або всім народом на загальнонародних референдумах (віче, зборах) в особливому порядку, який виражає потреби і інтереси більшості або всього народу, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших норматив­них актів, загальнообов’язковий для всього населення і держави, охороняється державною владою і направлений на регулювання найбільш важливих економічних, політичних, моральних і інших соціальних відносин і охорону матеріальних та духовних цінностей суспільства.

У більшості країн світу закони приймаються парламентами — найвищими представницькими органами влади. В Україні право приймати закони належить до повноважень Верховної Ради України.

Закони підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє їх Президентові України. Президент протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми вмотивованими і сфор­мульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. Якщо Президент України протягом 15 днів не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами (2/3) від її конституційного складу, Президент зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції).

Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України. Законопроекти, які визначені Президентом України як невідкладні, розгля­даються Верховною Радою України позачергово.

lubbook.org

Закони і підзаконні акти: основні ознаки, види, приклади;

Закон — це нормативно-правовий акт, при­йнятий законодавчим органом державної влади (парламентом) або референдумом, що регла­ментує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу.

Ознаки закону: при­ймається народом або вищим представницьким органом (парламентом), приймається в особли­вому порядку, має вищу юридичну силу, регулює найбільш важливі суспільні відносини. Оприлюднення закону здійснює глава держави. Способом офі­ційного оприлюднення законів є їх публікація у «Відомостях Верховної Ради України», «Офіційному віснику України» та газетах «Голос України» і «Укра­їнський кур’єр».

Види законів за місцем у системі законодавства:

1. Конституції — основні закони, які регламентують основи суспільного, політичного, економічного життя суспільства, права і свободи громадян. Конституції бувають двох видів:

кодифіковані — становлять єдиний писаний основний закон (Консти­туція України, Конституція РФ, Конституція США та ін.). Їх ще називають моноконституційними актами;

— некодифіковані — складаються з групи законів (Велика Британія, Шве­ція, Канада), предметом регулювання яких є особливий тип суспільних відно­син, віднесений до конституційного права — основи суспільного і державного ладу, права і свободи громадян та ін. Наприклад, у Канаді — це конституційні акти 1867-1987 рр.

2. Конституційні закони:

— закони, на які посилається конституція або необхідність ухвалення яких прямо передбачена чинною конституцією. Як правило, ці закони конкрети­зують окремі положення конституції або містять посилання на конституцію (виборча система, організація і проведення референдуму, організація і ді­яльність парламенту, президента, конституційного суду та ін.);

— закони, що вносять зміни, доповнення до чинної конституції (див., на­приклад, розділ XIII Конституції України).

Закон, що вносить зміни до конституції, відрізняється від закону, ухвален­ня якого передбачене чинною конституцією, і тим, що він після затвердження (ухвалення) набуває вищої юридичної чинності і стає складовою частиною конституції.

3. Звичайні закони — регламентують певні й обмежені сфери суспільного життя відповідно до конституції. Це значна за кількістю і рухлива група за­конів, які приймаються простою більшістю голосів. Звичайні закони вельми різноманітні за змістом.

Найтиповішими за обсягом регулювання є такі види звичайних законів:

а) загальні закони — закони, що регламентують певну сферу суспільних відносин і поширюються на всіх. Загальні закони можуть бути:

— кодифіковані (наприклад, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс та ін.);

— поточні (наприклад, Закон про вибори);

б) спеціальні закони — закони, що регламентують обмежену (спеціальну) сферу суспільних відносин і поширюються на частину населення (наприклад, закони про пенсії, про освіту, про міліцію та ін.).

4. Забезпечуючи (оперативні) закони — нормативно-правові акти, якими вводяться удію окремі закони, ратифікуються міжнародні договори та ін. їх призначення полягає не у виданні нових норм, а в оперативному підтвер­дженні, підтриманні системи норм, що містяться в інших окремих законах і міжнародних договорах, які регулюють найважливіші відносини і потребують негайного ухвалення. Це закони, що містять норми про норми.

Види законів за строком дії:

— постійні — закони, що діють без обмеження строку;

— тимчасові — закони, що діють з обмеженням строку (наприклад, закон «Про бюджет на 2009 рік»);

— надзвичайні (як різновид тимчасових законів) — ухвалюються у певних, передбачених конституцією, ситуаціях і діють на період надзвичайного стану (наприклад, проголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної еко­логічної небезпеки, оголошення війни). їх особливість полягає в тому, що вони припиняють дію інших законів. Так, введення воєнного стану припиняє дію Кодексу законів про працю.

Види законів за суб’єктами законотворчості:

— ухвалені громадянським суспільством (народом) у результаті референ­думу;

— ухвалені законодавчим органом держави.

Види законів за межами дії: — закони України; — закони Автономної Республіки Крим.

Види законів за структурною формою:

До останніх примикають Зібрання законодавства, Зводи законів, які є актами такого виду систематизації законодавства, як консолідація.

Види законів за галузевою ознакою:

Існують також міжгалузеві (комплексні) закони — про охорону здоров’я, освіту та ін.

Види законів за сферами суспільного життя:

— закони в галузі регулювання економіки;

— закони в галузі регулювання політики;

— закони в галузі регулювання соціальної сфери;

— закони в галузі регулювання військової сфери та ін.

Приклади: Конституція, «Закон про освіту», «Закон про захист прав спо­живачів», Цивільний Кодекс, Кодекс законів про працю», «Кримінальний ко­декс».

Підзаконний нормативно-правовий акт — це документ компетентного органу держави, що приймається відповідно до закону, на його основі та для його виконання.

Підзаконні нормативно-правові акти містять норми, мають низку специ­фічних ознак, видаються лише уповноваженими органами державної влади у визначеній формі з метою конкретизації та на виконання законів.

Незважаючи на те, що в нормативному правовому регулюванні суспільних відносин головне й визначальне місце посідає закон, підзаконні акти теж мають дуже важливе значення ужитті будь-якого суспільства, відіграючи до­поміжну і деталізуючу роль. Відповідно до Конституції України, повноваження щодо прийняття підзаконних нормативно-правових актів закріплені за Пре­зидентом України (ст. 106), Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади (ст. 127). В обмеженому обсязі та у випадках, передбачених Конституцією і законами України, право підзаконної правотворчості має Верховна Рада України та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (ст. 135), голови місцевих державних адміні­страцій (ст. 118), органи місцевого самоврядування га їх посадові особи (статті 143, 144).

Виділяють таківиди підзаконних актів:

1.Укази й розпорядження Президента України. Вони мають підзаконний характер, обов’язкові для виконання на всій території України, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених конституцією та кон­ституційними законами, і при цьому не повинні суперечити Конституції Укра­їни та законам України. Акти Президента скріплюються підписами Прем’єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, і тільки тоді набувають юридичної сили. Президент, будучи главою держави, видає акти, які займають наступне після законів місце.

2. Постанови і розпорядження Уряду України. Акти, що мають особливо важливе значення, видаються у формі постанов. Акти з оперативних та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень. Усі акти Уряду України обов’язкові до виконання в Україні. Особливістю актів Уряду є те, що вони можуть бути прийняті лише на підставі і на виконання законів України, а та­кож указів Президента України. Акти Уряду України підписуються Головою Уряду України і підлягають офіційному опублікуванню не пізніше 15 днів із дня їх прийняття.

3. Накази, інструкції, положення міністерств, відомств, державних комі­тетів — це підзаконні нормативно-правові акти відомчого характеру, зміст яких не повинен суперечити законам України та нормативно-правовим актам Президента й Уряду України.

4. Рішення і постанови органів місцевого самоврядування — приймаються у межах компетенції і діють на території відповідних міст, районів, сіл, се­лищ тощо. Як правило, ці акти регулюють відносини у сфері громадського порядку, охорони здоров’я, торгівлі у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

5. Локальні нормативно-правові акти — це розпорядження керівників дер­жавних і громадських організацій (у вигляді наказів та інструкцій), що прийня­ті у межах їх повноважень та регулюють їх службову і трудову діяльність.

Приклади: Указ Президента України «Про Збройні Сили України», Розпо­рядження Президента України «Про призначення Л. Каденюка помічником Президента України з питань авіації та космонавтики»,’ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопро­дуктами», Постанова Кабінету Міністрів України «Про підвищення заробітної плати працівників культури та архівів», Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Концепції державної політики у сфері поста­чання газу та нафти в Україну», «Про заходи щодо завершення будівництва недобудованих житлових будинків», акти Міністерства фінансів України, Дер­жавної податкової адміністрації тощо.

Висновок. Закон — це нормативно-правовий акт, прийнятий законо­давчим органом державної влади (парламентом) або референдумом, що регламентує найважливіші сфери суспільних відносин і має вищу юридичну силу. Ознаки закону: приймається народом або вищим представницьким органом (парламентом) в особливому порядку, має вищу юридичну силу, ре­гулює найбільш важливі суспільні відносини. Оприлюднення закону здійснює глава держави, способом офіційного оприлюднення законів є їх публікація. Види законів: Конституція, конституційні закони, звичайні закони, забезпечуючи закони. За суб’єктами законотворчості розрізняють: закони, ухвалені в результаті референдуму; закони, ухвалені законодавчим органом дер­жави. За межами дії: закони України; закони Автономної Республіки Крим. За структурною ознакою: кодифіковані та некодифіковані. За галузевою ознакою: конституційно-правові; цивільно-правові; адміністративно-правові, аі також міжгалузеві (комплексні). Розрізняють також види законів за сферами суспільного життя.

Підзаконний нормативно-правовий акт — це документ компетентного органу держави, що приймається відповідно до закону, на його основі та для його виконання. Виділяють такі види підзаконних актів: укази й розпорядження Президента України; постанови і розпорядження Уряду України; накази, інструкції, положення міністерств, відомств, державних комітетів; рішення і постанови органів місцевого самоврядування; локальні нормативно-правові акти.

studopedia.su

Популярное:

  • Заявление пресс службы Заявление пресс службы Пресс-служба ПАО «Транснефть»+7 (495) 950-88-83transne[email protected] Россия перерабатывает около 280 млн тонн нефти в год, потребляя при этом практически весь производимый бензин. Из 76,9 млн тонн […]
  • Заявление на выборы президента школы Заявление на выборы президента школы ИЗБИРАТЕЛЬНАЯ КОМИССИЯ ОМСКОЙ ОБЛАСТИ В средней общеобразовательной школе № 132» прошли выборы Президента школы 21 февраля 2014 года, в рамках Дня молодого избирателя, в БОУ города […]
  • Кредит под залог жилья Денежный кредит под залог НЕДВИЖИМОСТИ Альтернатива Сумма от 200 000 до 30 000 000 рублей под залог недвижимого имущества. Гражданство РФ • Возраст от 20 до 85 лет* • Клиент официально трудоустроен (имеет постоянный доход); • […]
  • Пенсия женщины 1964 года рождения Какая будет пенсия женщине 1964 года рождения При расчете условного размера страховой пенсии используются следующие показатели 2018 года:Фиксированная выплата — 4982,9 руб;Стоимость 1 пенсионного коэффициента — 81.49 […]
  • Законы вступающие в силу с 1 января 2018 года для мигрантов Законы вступающие в силу с 1 января 2018 года для мигрантов С 1 января в России вступает в силу целый ряд Федеральных законов и постановлений Правительства. «Парламентская газета» выбрала самые важные изменения в […]
  • Сколько налогов снимается с зарплаты Отчисления с заработной платы сотрудников Главная → Статьи → Отчисления с заработной платы сотрудников Статья написана 25.02.2012 г.Последнее обновление — 16.08.2017 г. Рассмотрим размер отчислений с заработной платы на […]
  • Налог на мощность двигателя свыше 250 лС Как рассчитывается налог на мощность двигателя автомобия в 2017 году Мощность автомобиля дает возможность владельцу оценить, насколько долго средство комфортного передвижения продержится на плохих дорогах, какой расход топлива […]
  • Где и как взять кредит под залог квартиры Кредит под залог недвижимого имущества До 100 000 000 рублей под залог имеющегося имущества • Возраст от 20 до 85 лет, на момент окончания действия кредита (одного из Заемщиков) • Постоянная регистрация (на территории одного […]