Закон україни про виконавче провадження 606-14

Коментар фахівця. Звернення стягнення на майно боржника

Законом України «Про виконавче провадження» № 606-14 від 21.04.1999р. зі змінами та доповненнями (далі – Закон) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України «Про державну виконавчу службу».
Одним із заходів примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб (ст. 32 Закону).
Ст. 52 Закону встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривні та іноземній валюті, інші цінності. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Слід зазначити, що Законом № 606-14 та Законом України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що накладений державним виконавцем арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту, а відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах боржником-юридичною особою чи підприємцем є підставою для направлення державним виконавцем відповідним правоохоронним органам матеріалів для притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності (ст. 65 Закону).
У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення (див. Додаток до Закону).
Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається на суму боргу за виконавчим документом з урахуванням виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій, штрафів. Якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, визначену судом за поданням державного виконавця.
У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється.
Звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя, для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника кошті та/або якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Державний виконавець має право звернути стягнення на майно
боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що
належать боржнику від інших осіб. Готівкові кошти та майно, що належать боржнику від інших осіб, вилучаються державним виконавцем у таких осіб у присутності понятих на підставі ухвали суду, а на належні боржникові у разі передачі від інших осіб кошти, що перебувають на рахунках у банках та інших фінансових установах, стягнення звертається державним виконавцем на підставі ухвали суду в порядку, встановленому Законом. При чому слід зазначити, що за ухилення від виконання розпоряджень державного виконавця особою, в якої перебуває майно боржника, на неї може бути накладено стягнення відповідно до Закону.
Арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем у межах суми стягнення за виконавчим провадженням (з уахуванням виконавчого бору, витрат, ін.) шляхом винесення постанови пр
о арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, винесенням постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Опис майна боржника провадиться державним виконавцем у тому числі за місцем проживання (знаходження) боржника. При примусовому виконанні рішень вислів «мій дім – моя фортеця» втрачає сенс, оскільки недопущення державного виконавця до огляду, опису й вилученню майна за місцем проживання (знаходження) боржника є підставою для звернення державного виконавця до суду для винесення вмотивованого рішення про примусове проникнення до приміщення, подання з цього приводу розглядається судом негайно без виклику сторін. Примусове ж входження в житло, інше приміщення, зрозуміло, не є найбільш приємнішою процедурою, насамперед для боржника.
Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби — обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, тягне за собою кримінальну відповідальність зберігача майна.
Визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб’єкта оціночної діяльності — суб’єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» Державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам, які маєть право на її оскарження.
Реалізація арештованого майна здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 Закону. Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах майно підлягає уцінці державним виконавцем (двічі) не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна. У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду. У разі якщо стягувач у п’ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові, після чого стягнення звертається на інше майно боржника (за його наявності).
Звернення стягнення на будинок, квартиру, земельну ділянку, інше нерухоме майно фізичної особи проводиться у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом з житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

Закладний Ю.М.,
заступник начальника Оріхівського районного
управління юстиції – начальник відділу
державної виконавчої служби

dvs-zp.gov.ua

Законодавство України

2. У разі надходження ухвали суду про витребування або
вилучення документа виконавчого провадження, відповідно до якої
витребується або вилучається оригінал документа виконавчого
провадження, державний виконавець зобов’язаний не пізніше трьох
днів, якщо інший строк не встановлено судом, долучити копію
документа, засвідчену в порядку, встановленому частиною першою
цієї статті, до документів виконавчого провадження, після чого
надіслати цінним листом з описом вкладення оригінал документа до
суду, який його витребує або вилучає. Ухвала суду додається до
документів виконавчого провадження.
3. Державний виконавець зобов’язаний надати доступ до
документів виконавчого провадження на виконання ухвали слідчого
судді, суду про тимчасовий доступ до речей і документів у порядку,
передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України
( 4651-17 ). У разі якщо в ухвалі слідчого судді, суду міститься
розпорядження про надання можливості вилучення документів,
державний виконавець зобов’язаний додати до документів виконавчого
провадження копію документа, засвідчену в порядку, встановленому
частиною першою цієї статті, після чого видати оригінал документа.
Копія ухвали слідчого судді, суду про тимчасовий доступ до речей і
документів, опис документів, які були вилучені на її виконання,
додаються до документів виконавчого провадження. < Частина третя статті 88 в редакції Закону N 4652-VI ( 4652-17 )
від 13.04.2012 >
4. Видача або надсилання оригіналів документів виконавчого
провадження допускається виключно у випадках та в порядку,
встановлених частинами другою і третьою цієї статті.
5. Правила цієї статті не застосовуються до витребування
виконавчого провадження посадовими особами, зазначеними у
статті 84 цього Закону, що проводиться відповідно до статті 85
цього Закону.
Глава 10. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ
Стаття 89. Відповідальність за невиконання рішення,
що зобов’язує боржника вчинити певні дії,
та рішення про поновлення на роботі
1. У разі невиконання без поважних причин у встановлений
державним виконавцем строк рішення, що зобов’язує боржника
виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний
виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника —
фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян; на посадових осіб — від двадцяти до сорока
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника —
юридичну особу — від сорока до шістдесяти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
2. У разі повторного невиконання рішення боржником без
поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на
нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних
органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до
кримінальної відповідальності відповідно до закону.
Стаття 90. Відповідальність за невиконання законних вимог
державного виконавця та порушення вимог
цього Закону
1. За порушення вимог цього Закону, невиконання законних
вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими
особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування
із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або
подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан
боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця
проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання
доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом
державного виконавця винні особи несуть відповідальність у
встановленому законом порядку.
2. За наявності ознак кримінального правопорушення в діях
особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи іншим чином
порушує вимоги закону про виконавче провадження, державний
виконавець складає акт про порушення і звертається до
правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення
особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону. < Частина друга статті 90 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 245-VII ( 245-18 ) від 16.05.2013 >
Глава 11. Перехідні положення
1. На період дії Закону України «Про фінансову
реструктуризацію» ( 1414-19 ) положення цього Закону
застосовуються з урахуванням нижчезазначених підстав.
Виконавче провадження щодо вимог стягувача підлягає
обов’язк
овому зупиненню у разі:
1) введення щодо вимог стягувача мораторію відповідно до
статті 21 Закону України «Про фінансову реструктуризацію»
( 1414-19 );
2) укладення стягувачем договору про відстрочку відповідно до
статті 22 Закону України «Про фінансову реструктуризацію». У
такому разі зупинення виконавчого провадження здійснюється
відповідно до умов, передбачених договором про відстрочку.
Зупинення виконавчого провадження із зазначених підстав також
поширюється на стягнення заборгованості з податків і зборів.
Виконавче провадження у випадках, передбачених цим пунктом,
зупиняється до закінчення строку дії відповідних обставин.
У разі введення мораторію щодо вимог стягувача відповідно до
статті 21 Закону України «Про фінансову реструктуризацію»
( 1414-19 ) забороняється на період дії такого мораторію
відчуження, у тому числі реалізація та примусове звернення
стягнення на необоротні активи боржника, що не є предметом застави
(іпотеки) на дату початку процедури реструктуризації відповідно до
положень Закону України «Про фінансову реструктуризацію».
Перебіг строку пред’явлення до виконання виконавчих
документів зупиняється до завершення проведення процедури
фінансової реструктуризації відповідно до статті 27 Закону України
«Про фінансову реструктуризацію».
Термін «договір про відстрочку» використовується у значенні,
наведеному у Законі України «Про фінансову реструктуризацію»
( 1414-19 ).
< Закон доповнено главою 11 згідно із Законом N 1414-VIII
( 1414-19 ) від 14.06.2016 >

Президент України Л.КУЧМА
м. Київ, 21 квітня 1999 року
N 606-XIV

Додаток
до Закону України
від 21 квітня 1999 року
N 606-XIV
ПЕРЕЛІК
видів майна громадян, на яке не може бути
звернено стягнення за виконавчими документами

Стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на
такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві
власності або є його часткою у спільній власності, необхідні для
боржника, членів його сім’ї та осіб, які перебувають на його
утриманні.
1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні
боржникові та особам, які перебувають на його утриманні:
1) одяг — з розрахунку на кожну особу: одне літнє або осіннє
пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для
жінок — два зимових плаття), один літній костюм (для жінок — два
літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для
жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль)
та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;
2) взуття — по одній парі літнього, осіннього, зимового та
інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;
3) білизна — по дві зміни на кожну особу;
4) постільні речі (матрац, подушка, два простирадла, дві
наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу;
5) необхідний кухонний посуд;
6) один холодильник на сім’ю;
7) меблі — по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один
стіл, одна шафа на сім’ю (крім меблевих гарнітурів, на які може
бути звернено стягнення);
8) усі дитячі речі.
2. Продукти харчування, необхідні для особистого споживання
боржнику, членам його сім’ї та особам, які перебувають на його
утриманні, — з розрахунку на три місяці.
3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім’ї та особам,
які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та
обігрівання приміщення протягом шести місяців.
4. Одна корова, а у разі відсутності корови — одна телиця;
якщо немає ні корови, ні телиці — одна коза, вівця чи свиня — в
осіб, які займаються сільським господарством.
5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості,
необхідній для годівлі худоби до початку її вигону на пасовище або
до збору нових кормів.
6. Насіння, необхідне для чергової сівби (осінньої і
весняної), та незнятий урожай — в осіб, які займаються сільським
господарством (крім земельних ділянок, на які накладено
стягнення).
7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять
(швейні, музичні тощо).

zakon.help

Боротьба юрисдикцій: виконавчий збір – підсудність спору?

Пропоную Вашій увазі правову дилему: чим керуватися при оскарженні постанови державного виконавця «Про стягнення з боржника виконавчого збору»: Постановою Пленуму Вищого Адміністративного суду України або відповідною практикою Верховного суду України? Яка

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Згідно п. 2 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» (надалі – «Постанова пленуму») учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Читайте также

Отже, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» ( 606-14 ), крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

В свою чергу, п. 7 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи зокрема: постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Ч. 3 п. 6 Постанови пленуму чітко вказує, що за змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Тому слід ураховувати, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Також до юрисдикції адміністративних судів належать справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Окремо необхідно наголосити, що п. 10 Постанови пленуму передбачає, що судам необхідно мати на увазі, що всі адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, вчинених під час проведення виконавчих дій, розглядаються з особливостями, установленими статтею 181 КАС України.

Стаття 181 КАС України встановлює, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Проте, Верховний суд України розглядаючи справу № 6-3077цс15 від 24 лютого 2016 року висловив зовсім протилежну правову позицію.

Суд зазначив: «Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства)».

Надалі, стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає наступне:

1. Скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

2. Скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень. Неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Більше того, стаття 111-28 ГПК України передбачає обов’язковість судових рішень Верховного Суду України для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Разом з тим, при визначені підсудності необхідно звернутися до п. 6 Постанови Пленуму Вищого Адміністративного суду України від 13.12.2010 р. за № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», яка роз’яснює , що Виконавчий збір — це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання. Для застосування виконавчого збору виконавець приймає постанову, яка, у разі її невиконання самостійно, виконується примусово в установленому Законом України «Про виконавче провадження».

Прийнята державним виконавцем постанова про накладення штрафу на боржника, не виконана самостійно, є підставою для її примусового виконання.

За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» ( 606-14 ) постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку.

Висновок: враховуючи той факт, що стаття 121-2 Господарсько – процесуального кодексу України «Оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби» передбачає порядок оскарження дій чи бездіяльності органів Державної виконавчої служби конкретно «щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів», а постанова державного виконавця щодо стягнення з боржника виконавчого збору – це санкція відповідальності майнового характеру (п. 6 Постанови пленуму ВАСУ), яка якщо не виконана самостійно Боржником є окремим виконавчим документом (п. 7 ст. 17 ЗУ «Про виконавче провадження») і при закритті виконавчого провадження з підстав передбачених Законом, виділяється в окреме провадження, а також є підставою для її примусового виконання, то і оскарження її повинно відбуватися виключно в рамках юрисдикції адміністративних судів, тобто відповідним Адміністративним судом в рамках предметної та територіальної підсудності.

blog.liga.net

29. Стаття 3 Закону ( 606-14 ) містить перелік документів, на підставі яких здійснюється примусове виконання рішень державною виконавчою службою (далі — виконавчі документи). Зокрема, це — виконавчі листи, що видаються судами, ухвали і постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах, судові накази, рішення Європейського суду з прав людини. Для того, щоб ініціювати відкриття виконавчого провадження, особа, на користь якої винесено рішенн

30. Згідно зі статтею 37 ( 606-14 ) виконавче провадження підлягає закінченню у випадку, зокрема, фактичного повного виконання рішення, закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення або передачі виконавчого документа ліквідатору боржника у разі визнання боржника банкрутом. Державний виконавець повинен повернути виконавчий документ стягувачеві, якщо, наприклад, у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, і здійснені державним виконавцем заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

31. Сторони виконавчого провадження або особи, які беруть участь у ньому, мають право оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до відповідного суду та вимагати відшкодування збитків (статті 7, 85 і 86).

32. Прикінцеві положення Закону ( 606-14 ) передбачають призупинення дії статей 4 і 5 Закону стосовно підприємств, внесених до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу» ( 2711-15 ).

D. Закон України «Про виконавчу службу» ( 202/98-ВР ) від 24 березня 1998 року

xn--80aagahqwyibe8an.com

Кодекс адміністративного судочинства України, стаття 257-263

Стаття 257. Порядок виконання судових рішень в
адміністративних справах

1. У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання
можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на
відповідних суб’єктів владних повноважень можуть бути покладені
обов’язки щодо забезпечення виконання рішення.

2. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить
виконати негайно, є підставою для його виконання.

3. У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку
апеляційного оскарження одночасно вирішується питання про
зупинення виконання постанови або ухвали. Виконання постанови або
ухвали може бути зупинено також в інших випадках, встановлених цим
Кодексом.

4. Примусове виконання судових рішень в адміністративних
справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про
виконавче провадження» ( 606-14 ).

5. Процесуальні питання, пов’язані з виконанням судових
рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного
суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Стаття 258. Звернення судових рішень в
адміністративних справах до
примусового виконання

1. За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили або
яке належить виконати негайно, за заявою осіб, на користь яких
воно ухвалено, видається один виконавчий лист. Якщо судове рішення
ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох
відповідачів, суд має право видати кілька виконавчих листів, точно
зазначивши, яку частину судового рішення треба виконати за кожним
виконавчим листом. Якщо судом було вжито заходів щодо забезпечення
позову за заявою осіб, на користь яких ухвалено судове рішення,
суд разом із виконавчим листом видає копії документів, які
підтверджують виконання ухвали суду про забезпечення позову.
< Частина перша статті 258 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2677-VI ( 2677-17 ) від 04.11.2010 >

2. Виконавчий лист видається судом першої інстанції. Якщо за
результатами перегляду справи суд апеляційної чи касаційної
інстанції залишить прийняте по суті позовних вимог рішення без
змін, ухвалить нове судове рішення по суті позовних вимог чи
змінить судове рішення, то виконавчий лист видається судом
апеляційної чи касаційної інстанції, за умови, що заява особи про
видачу виконавчого листа надійшла до моменту повернення
адміністративної справи до суду першої інстанції.
< Статтю 256 доповнено новою частиною другою згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 >

3. Виконавчий лист про стягнення судового збору надсилається
судом до місцевих органів державної податкової служби.

Стаття 259. Оформлення виконавчого листа, виправлення
помилки в ньому та визнання виконавчого листа
таким, що не підлягає виконанню

1. Виконавчий лист має відповідати вимогам до виконавчого
документа, встановленим Законом України «Про виконавче
провадження» ( 606-14 ).

2. Суд, який видав виконавчий лист, може за заявою стягувача
або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або
видачі, або визнати виконавчий лист таким, що не підлягає
виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане
стягувачем за виконавчим листом.

3. Суд розглядає заяву в десятиденний строк у судовому
засіданні з повідомленням стягувача та боржника і постановляє
ухвалу. Неприбуття у судове засідання стягувача і боржника, які
були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не
перешкоджає судовому розгляду. До розгляду заяви суд має право
своєю ухвалою зупинити стягнення за виконавчим листом, а також
витребувати виконавчий лист.

4. Суд ухвалою вносить виправлення до виконавчого листа, а у
разі якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника
відсутній повністю чи частково у зв’язку з його припиненням
добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших
причин, суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню
повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим листом
уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу
боржника стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем
за виконавчим листом.

5. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про виправлення
помилки у виконавчому листі, про визнання виконавчого листа таким,
що не підлягає виконанню, та про стягнення на користь боржника
безпідставно одержаного стягувачем за виконавчим листом може бути
оскаржено в загальному порядку.
< Стаття 259 в редакції Закону N 3538-IV ( 3538-15 ) від
15.03.2006 >

Стаття 260. Видача дубліката виконавчого листа

1. Замість втраченого оригіналу виконавчого листа
адміністративний суд, який видав виконавчий лист, за заявою
стягувача або поданням державного виконавця може видати його
дублікат.

2. Суд розглядає заяву (подання) про видачу дубліката в
десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача
або державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та
осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання
осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце
розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.

3. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви (подання) про
видачу дубліката виконавчого листа може бути оскаржено в
загальному порядку.

4. За видачу стягувачу дубліката виконавчого листа
справляється судовий збір у розмірі, встановленому законом.
< Частина четверта статті 260 в редакції Закону N 3674-VI
( 3674-17 ) від 08.07.2011 >

Стаття 261. Поновлення пропущеного строку для
пред’явлення виконавчого листа до виконання

1. Стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення
виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними,
пропущений строк може бути поновлено.

2. Заява про поновлення пропущеного строку подається до
адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або до
адміністративного суду за місцем виконання.

3. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в
десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які
беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які
були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду
справи, не перешкоджає судовому розгляду.

4. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про поновлення
пропущеного строку може бути оскаржено в загальному порядку.

Стаття 262. Примирення сторін у процесі виконання

1. Мирова угода, укладена між сторонами в адміністративній
справі, подається в письмовій формі до суду, який ухвалив рішення
у справі. Мирова угода, укладена між сторонами виконавчого
провадження, або заява стягувача про відмову від примусового
виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі
державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає
її до суду за місцем виконання рішення. Мирова угода може
стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов’язків сторін і
предмета адміністративного позову.
< Частина перша статті 262 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 >

2. Суд розглядає мирову угоду або заяву стягувача про відмову
від примусового виконання в десятиденний строк у судовому
засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином
повідомлені, не перешкоджає судовому розгляду.

3. За результатами розгляду мирової угоди або заяви стягувача
про відмову від примусового виконання суд може постановити ухвалу
про визнання мирової угоди між сторонами у справі, між стягувачем
і боржником або про прийняття відмови стягувача від примусового
виконання і про закінчення виконавчого провадження.
< Частина третя статті 262 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 >

4. Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову
стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або
порушує чиї-небудь права, свободи або інтереси.

5. Ухвалу суду за результатами розгляду мирової угоди або
заяви стягувача про відмову від примусового виконання може бути
оскаржено в загальному порядку.

Стаття 263. Відстрочення і розстрочення виконання,
зміна чи встановлення способу і порядку
виконання судового рішення

1. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового
рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого
майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може
звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно
від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав
виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі,
та сторона виконавчого провадження — із заявою про відстрочення
або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і
порядку виконання судового рішення. Питання про відстрочення або
розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку
виконання судового рішення може бути розглянуто також за
ініціативою суду.
< Частина перша статті 263 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 >

2. Суд розглядає питання про відстрочення або розстрочення
виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання
судового рішення в десятиденний строк у судовому засіданні з
повідомленням державного виконавця або сторони виконавчого
провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які
беруть участь у справі, та у виняткових випадках може відстрочити
або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок
виконання рішення. Неприбуття у судове засідання осіб, які були
належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи,
не перешкоджає судовому розгляду. У разі прийняття рішення про
відстрочення чи розстрочення виконання постанови в
адміністративній справі суд змінює строк подання суб’єктом владних
повноважень звіту про виконання такої постанови.
< Частина друга статті 263 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 2453-VI ( 2453-17 ) від 07.07.2010 >

3. Ухвалу суду за результатами розгляду питання про
відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення
способу і порядку виконання судового рішення може бути оскаржено в
загальному порядку.скачать dle 12.0

jurists.org.ua

Популярное:

  • Тарасова в ф налоги и налогообложение Налоги и налогообложение. Тарасова В.Ф, Семыкина Л.Н, Сапрыкина Т.В. 3-е изд., перераб. - М.: 2007. — 320 с. Представлена существующая в Российской Федерации система налогообложения, изложен порядок расчетов основных видов […]
  • 85 федерального закона Федеральный закон от 17 мая 2007 г. N 85-ФЗ "О внесении изменений в главы 21, 26[1] , 26[2] и 26[3] части второй Налогового кодекса Российской Федерации" Принят Государственной Думой 27 апреля 2007 года Одобрен Советом Федерации […]
  • Этика юриста изиляева Этика юриста. Изиляева ГОУ ВПО «БАШКИРСКАЯ АКАДЕМИЯ ГОСУДАРСТВЕННОЙ СЛУЖБЫ И УПРАВЛЕНИЯ ПРИ ПРЕЗИДЕНТЕ РЕСПУБЛИКИ БАШКОРТОСТАН» Кафедра психологии и социологии Рецензент: Н. В. Петрова, канд. соц. наук, доцент Составитель: Л. О. […]
  • Приказ минфина российской федерации о формах бухгалтерской отчётности ПРИКАЗ №66н О формах бухгалтерской отчётности организаций МИНИСТЕРСТВО ФИНАНСОВ РОССИЙСКОЙ ФЕДКРЛЦИИ от 20.07.2010 г. 66н О формах бухгалтерской отчетности организаций (с изменениями, внесенными приказами Минфина России от […]
  • Закон n 253-фз Федеральный закон от 29.07.2017 N 253-ФЗ "О внесении изменений в статьи 333.33 и 333.34 части второй Налогового кодекса Российской Федерации" О ВНЕСЕНИИ ИЗМЕНЕНИЙ В СТАТЬИ 333.33 И 333.34 ЧАСТИ ВТОРОЙ НАЛОГОВОГО КОДЕКСА 21 июля […]
  • Акушерское пособие при тазовом предлежании Акушерское пособие при тазовом предлежании Акушерские пособия — ручные манипуляции, выполняемые во время родов без помощи инструментов с целью защиты промежности, ускорения родов и бережного выведения плода из родовых путей. К […]
  • Стаж работника при расчете больничного Расчет стажа для больничного и не только Рассмотрим, каким образом и на основании каких документов производится расчет общего стажа работника, непрерывный стаж, стаж для оплаты больничных листов, в том числе с учетом […]
  • Пособие общая биология Общая биология. Пособие для старшеклассников и поступающих в вузы. Краснодембский Е.Г. Биология, находясь на стыке естественных и гуманитарных наук, занимает особое место. Пособие, написанное преподавателем […]